Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
— Ґазда Войчо зовсім не лихий чоловік, — продовжував Ковач. — Просто він заздрісний і ладен на різні дрібні капості, щоб допекти небожеві. Тому вважатимемо, що ви заїхали висловити співчуття вдові свого далекого родича.
— Який правдиво не є дійсний родич.
— Ну, це вже не має значення. Чірич — поширене прізвище, тож неважко помилитися. А щодо листа не турбуйтеся, тепер він у надійних руках. Ви дотримали своєї обіцянки, привезли його за призначенням, а решта — мій клопіт. Завтра, щонайпізніше післязавтра, я споряджу до ґазди Стеніслава найшвидшого з моїх гінців. Можете не сумніватися.
Кейт не сумнівався… Майже — бо цілком упевненим можна бути лише в самому собі. З розмови з Ковачем Кейт виніс тверде переконання, що ця людина цілком віддана своєму князеві. Проте він точно не був Конором, а отже, не міг оперативно зв’язатися з ним. А гінцю знадобиться кілька днів, щоб дістатися Цервениграда, де наразі мав перебувати Стен. Це означало, що Кейтові з Джейн доведеться затриматись у цьому світі — у кращому разі, на тиждень, а той довше. Така перспектива не надихала Кейта, і він уявляв, як засмутиться на цю звістку сестра…
Але що він міг удіяти? Кейт і так дуже ризикував, прийшовши до Славомира Ковача, пасербка нещодавно померлого головного урядника Щепана Чірича, з украй неправдоподібною історією про пакет з листом для князя Мишковицького, якого буцімто передав йому в північногальському порту Речко один смертельно поранений незнайомець на ім’я Конор. На такий відчайдушний крок Кейт наважився лише наприкінці четвертого дня, коли переконався, що нічого кращого вигадати не може. Місцеві Конори вперто не бажали виказувати себе, а всі Марічині рідні за материнською лінією мешкали далеко на сході.
Усупереч Кейтовим сподіванням, Славомир Ковач не лише не належав до роду Конорів, а й уявлення не мав про їхнє існування. З іншого боку, Кейт вважав, що йому пощастило: Ковач не став прискіпуватися до його розповіді, хоча навряд повірив йому. Вочевидь, пасербок покійного головного урядника і, як гадалося багатьом, майбутній головний урядник князівства розважив, що заможний чужинець, який приніс йому листа, мав вагомі підстави приховати правду. Певна річ, Ковач був заінтриґований і хотів би дізнатися більше, але тиснути на Кейта не став і задовольнився тим, що доконечно важливо якнайшвидше доставити князеві цей пакет…
Слуга вже вивів Кейтового коня зі стайні і тепер, тримаючи його за вуздечку, очікував, коли накажуть підійти ближче.
— Це більше не є моя справа, пане Коваче, — обережно промовив Кейт. — Але на ваше місце я мав би розпитати інших урядники про людину з ім’я Конор. Може, хтось був знати щось.
— Можливо, я так і вчиню, — кивнув Ковач. — Але згодом, коли надійде княжий наказ про призначення нового головного урядника. Зараз усю владу взяв до своїх рук ґазда Войчо, а з ним каші не звариш… Та в одному ви маєте рацію, пане Волш. Це більше не ваша справа. Тепер це мій клопіт.
Давши зрозуміти, що тему вичерпано, він помахом руки прикликав конюха, а Кейтові сказав:
— Радий був з вами познайомитися, пане Волш. Якщо ви з дружиною вирішите затриматися в Мишковичі, заходьте до нас на одинадцять днів. Ви зробите нам честь своєю присутністю на тризні.
Чи то через погане знання мови, чи то через цілковите незнання місцевих звичаїв, Кейт не збагнув, про що йдеться, але про вся випадок прийняв запрошення, зазначивши, однак, що ще не вирішив, чи залишиться в Мишковичі.
Попрощавшись зі Славомиром Ковачем і подякувавши йому за гостинність, Кейт сів у сідло й виїхав з двору на вузьку бруковану вуличку. Твердою рукою скеровуючи коня, він знову в думках подякував долі за те, що в шістнадцять років познайомився з дівчиною, яка займалася кінним спортом. Ім’я тієї дівчини Кейт пригадати не міг — роман з нею виявився нетривалим, і через місяць вони розійшлися, — та навіть за цей короткий час він встиг захопитися верховою їздою. Згодом уміння поводитися з кіньми стало додатковим арґументом для його приєднання до групи з підготовки розвідників. За чотири дні перебування в Мишковичі Кейт встиг переконатися, що його кепське знання слованської мови нікого не насторожує — чужинець є чужинець. А от якби він невпевнено тримався в сідлі, було б набагато гірше. Про повне невміння й говорити не варто. Слован чи варвар, чоловік чи жінка — у цьому світі всі змалку їздили верхи. На щастя, Джейн протягом останніх місяців також навчалася цьому мистецтву разом з іншими членами групи. Щоправда, їздила вона поганенько, але від жінок особливої майстерності не вимагалося. Тим більше, від шляхетних жінок — а Кейт і Джейн зображали шляхтичів з далекої північної країни Саамі.