Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
Вуйко Ховрань слухав плутану розповідь свого нового пожильця, співчутливо хитав головою, а сам, мабуть, думав, що у варварських краях і звичаї варварські. Потім він увічливо поцікавився, як ідуть справи з кровною ворожнечею. Кейт сказав, що за останніми повідомленнями з батьківщини, Волші невблаганно винищують Мердоків, але до остаточної перемоги ще далеко — надто вже багато розвелося мердокських покручів.
Тут Джейн не витримала й істерично розсміялася. Як пояснила згодом, не від тупої Кейтової історії, а від того, як безжально він знущався зі слованської граматики і на всі лади нівечив слова. Її сміх більше скидався на гіркі ридання й рясно супроводжувався сльозами, тож вуйко Ховрань вирішив, що це його розпитування так засмутили молоду пані, і став всіляко перепрошувати за свою нетактовність. Певна річ, Кейт і Джейн прийняли його вибачення.
У „Вуйковій хаті“ вони мешкали вже четвертий день…
Сутінки насувалися швидко, і коли Кейт доїхав до гостинки, вже помітно стемніло. Люб’язний та запопадливий вуйко Ховрань особисто зустрів заможного пожильця і поцікавився, як пройшли його відвідини Чіричевої вдови. Кейт відповів, що його прийняли дуже гарно, проте виявилося, що Щепан Чірич не мав жодного стосунку до поморських Чіричів. Ще вранці він ніби мимохідь обмовився, що одна з його прабабусь була слованкою з Північного Помор’я на прізвище Чірич, а господар тут-таки зауважив, що минулого тижня помер головний урядник князівства, Щепан Чірич, і це дало Кейтові пристойний привід, щоб відвідати Славомира Ковача.
Згадавши про незрозуміле запрошення Чіричевого пасербка, Кейт запитав у вуйка Ховраня, що означає „одинадцять днів“. Той почав загинати пальці:
— Один день, два дні, три дні…
— Ні-ні, — урвав його Кейт. — Знав я, скільки є число одинадцять. Але пан Ковач був запросити мене та моя жінка заходити до них на одинадцять днів.
— Тоді зрозуміло, — кивнув господар. — Пан Ковач запросив вас відвідати поминальну тризну на одинадцятий день після смерті вітчима.
— Ясно тепер, — сказав Кейт. — А коли має місце бути це?
— За чотири дні. Ви підете?
Кейт відповів, що навряд, бо збирається з дружиною найближчим часом продовжити свою подорож, і запитав, чи часто ходять кораблі до Ібрії.
— Кожнісінького дня, пане Влош, — вуйко Ховрань від самого початку неправильно вимовляв їхнє прізвище, а Кейт і Джейн із ввічливості не виправляли його, — і то по кілька кораблів за раз. Адже Ібрія зовсім поруч, лише три дні плавання до Канабри, найбільшого порту на її північному узбережжі. — Він з невдаваним сумом зітхнув. — Шкода, що ви так скоро покидаєте нас. Ви з пані Влош гарні пожильці.
У відповідь Кейт зауважив, що ще не прийняв остаточного рішення. Але в будь-якому разі, на зворотному шляху вони неодмінно відвідають Мишкович і, звісно ж, знову зупиняться у „Вуйковій хаті“.
— Якщо ви вирішите їхати, — сказав господар, — можу порадити вам „Самотню зорю“, яка вирушає післязавтра вранці. Це чудовий корабель, на ньому служить мій небіж Мілош. Взагалі, „Самотня зоря“ пливе на Пташині острови, але з заходом до Канабри.
— Добре. Спасибі велике. Я буду тримати на увагу ваша порада.
— Коли надумаєте, дайте знати. Я скажу Мілошеві, щоб він переговорив з капітаном. — Вуйко Ховрань обвів поглядом переповнену обідню залу й запитав: — Я так розумію, що ви вечерятимете в своїй кімнаті?
Кейт заперечно хитнув головою:
— Найбільша подяка, але я мав добру вечерю в пана Ковач. А для мою дружини, бути вам таким ласкавим, накажіть нести вечерю на нашу кімнату.
— Пані не дочекалася вашого повернення й повечеряла сама, — повідомив господар. — А нещодавно їй віднесли гарячу воду. Досі я навіть подумати не міг, що північні… — з усією очевидністю, він мало не бовкнув „варвари“, проте вчасно стримався, -…що північні люди так часто миються.
— Мій народ вельми любити гаряче купання, — сказав Кейт. — У нас довго зима, сніг, холод. Ми часто ходити на баню, аби не були хворіти на простуда.
— Дуже розумно з вашого боку, — схвально мовив вуйко Ховрань.
Закінчивши розмову з господарем, Кейт піднявся по сходах на другий поверх, де знаходились кімнати для пожильців, і підійшов до своїх дверей. На відміну від інших, вона була двостулкова, трохи вища і майже в півтора рази ширша.