Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна
- Автор: Желязны Роджер Джозеф
- Год: 2020
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-10-6057-8
- Переводчик: Анатолий Питик
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна». Краткое содержание книги:
Хтось повинен стояти за всім цим, але хто?
Тримав шлях на північний захід. Ще десять хвилин, і я виїхав на гостинець, який ми перетинали вчора. Цього разу вирушив цією дорогою на захід, і, врешті-решт, вона вивела мене на перехрестя, де стояв дороговказ. Він підтверджував, що Амбер лежить просто попереду. Я взяв курс на Амбер.
Жовту ґрунтову дорогу, якою їхав, геть посмугували колії від коліс фургонів. Дорога наслідувала абриси місцевості, пролягаючи між перелоговими ланами, розгородженими невисокими кам’яними стінками, й обабіч неї лише подекуди височіли окремі дерева. Удалині виднілися чіткі силуети гір, їхні верховини виступали над лісовим масивом, до якого я мав незабаром вступити. Пустив Дима легким алюром, а сам перебирав у голові події кількох останніх днів.
Я не сумнівався, що у мене є ворог. Люк запевнив, що це давно вже не він, і його аргументи здалися мені цілком переконливими. Він не мав потреби з’являтись у мене, аби гоїти тут свої рани, на що вказали мені й він сам, і Вінта. Чудово міг зробити це сам, у кришталевій печері чи в якійсь іншій схованці. І прохання допомогти йому звільнити Джасру теж могло зачекати. Я схилявся до думки, що він намагався поліпшити стосунки зі мною, терміново, бо тільки через мене міг вийти на Двір Амбера, а фортуна наразі повернулася до нього спиною. Здавалося мені, що насправді Люк прагнув, аби Амбер офіційно визнав його статус, і про важливу інформацію він згадав, сподіваючись використати її як жест доброї волі, а ще як козир, аби торгуватися. Дуже я сумнівався, що можу бути необхідним у його планах порятунку Джасри. Він чудово знав Вежу і зовні, й зсередини, був непоганим чаклуном і мав під рукою банду найманців, яку міг переправити з Тіні Земля. Наскільки я розумів, його химерні боєприпаси працюватимуть у Вежі не гірше, ніж в Амбері. І, хай там як, чому Люк просто не міг перенести через Козирі свої штурмові сили куди треба? Йому навіть не потрібно здобувати справжню перемогу; достатньо лише потрапити всередину, підхопити Джасру й забратися геть. Ні, я не мав відчуття, що він насправді потребує мене для тієї операції, на якій вирішить зупинитися. Гадаю, Люк просив про допомогу лише тому, щоб відвернути мою увагу, сподіваючись згодом, коли ситуація поліпшиться, укласти угоду, обговоривши зі мною, що він має та чого хоче.
Здавалося мені також, що Люк може хотіти припинити свою вендету, тепер, коли він уже помстився Каїнові, захистивши таким чином родинну честь. Найімовірніше, тут перепоною для нього виступала Джасра. Хоч я й не знав, наскільки міцно вона тримала його в руках, мені спало тепер на думку, що, можливо, інформація, про яку згадував Люк, могла містити певний засіб нейтралізувати Джасру. Якщо Люкові вдасться передати мені цю інформацію таємно й ми удамо, що діємо за власною ініціативою, він зможе не засвітитися перед Джасрою і водночас купити собі мир у відносинах з Амбером. Моє завдання полягало наразі в тому, аби найкращим чином викласти все це Рендому та іншим і не дати їм звинуватити мене у зраді за те, що я відпустив Люка. Тобто, я мав показати, що шкурка варта вичинки.
Тепер обабіч шляху дерева траплялися частіше, бо я наближався до лісу. Переїхав дерев’яний місток через прозорий струмок, і плюскіт води ще деякий час супроводжував мене. Ліворуч буріли осінні лани із селищами на обрії, а праворуч я побачив фургон зі зламаною віссю...
А що, як помилково тлумачу Люкові мотиви? Чи не мав я змоги натиснути на нього та дізнатися, в яку гру він грає? У мене почала вимальовуватись ідея. Не дуже спокуслива, але варта того, щоб над нею поміркувати. Її втілення потребувало ризику та швидких дій. Проте ця ідея могла дати свої плоди. Я обмізкував її у подробицях, до часу відклав убік і повернувся до попереднього плину думок.
Десь ховається мій ворог. Якщо це не Люк, то хто ж тоді?
Найочевиднішим кандидатом здавалася Джасра. Під час обох наших зустрічей вона недвозначно виявила свої почуття до мене. Джасра могла надіслати тих убивць, з якими я зіткнувся у Смертельному провулку. В такому разі, я, мабуть, тимчасово перебуваю в безпеці, оскільки її ув’язнено у Вежі... якщо, звісно, вона не встигла скерувати до мене ще кількох кілерів раніше. Хоча це було б уже занадто: витрачати на мене стільки живої сили, якщо я тільки другорядна дійова особа у тих подіях, за які вона прагне помститися. До того ж, головорізи, яких вона підіслала до мене, мали б упоратися зі своїм завданням.
А що, коли це не Джасра? Тоді на мене й надалі чатує небезпека. Чаклун у синій масці, а це, як підозрюю, був Шару Гаррул, наслав на мене торнадо, і це видається куди менш дружнім учинком, аніж злива квітів, яка сталася потім. Той квітковий дощ, звісно, пов’язує чаклуна в масці з особою, яка стояла за дивною подією, що сталася зі мною у квартирі Флори в Сан-Франциско. Тоді він знайшов нагоду придивитися до моєї особи, бо, очевидно, мав щодо мене якісь плани. Що він тоді казав? Щось про те, що наші цілі можуть увійти в конфлікт. Якщо поглянути на ці слова тепер, вони видаються дуже цікавими. Бо тепер я бачу змогу виникнення такої ситуації.
Але чи справді це Шару Гаррул підіслав до мене тих убивць? Звідки таке випливає? Хіба з того, що він має бути в курсі дії блакитних каменів, які навели на мене вбивць, судячи з того блакитного ґудзика, що лежить наразі в моїй кишені. По-перше, у нас із ним не виникало конфлікту цілей. А по-друге, це не вписується у стиль загадкового Володаря стихій, який полюбляє кидатися букетами. Може, й помиляюсь, але від нього я б очікував чогось іншого, наприклад, чаклунської дуелі або чогось подібного.
Я наближався до узлісся, і лани помалу поступалися місцем глушині. А під багатобарвним наметом лісу вже панували сутінки. Цей ліс відрізнявся від величного пралісу, яким був ліс Арденський; на очі мені раз у раз потрапляли віддалені прогалини й просвіти. Шлях і тут залишався широким та второваним. Відчувши прохолоду в затінку дерев, я щільніше загорнувся у плащ. Якщо нічого не зміниться, подолати шлях додому верхи буде неважко. А я не поспішав. Надто багато мені треба було передумати...
Якби ж тільки міг більше дізнатися про цю химерну, безіменну істоту, котра на якийсь час заволоділа Вінтою. Я й досі не мав жодного поняття щодо її справжньої природи. «Її», так. Незбагненним чином я відчував, що в цій істоті більше жіночого, ніж чоловічого, хоча вона на певні проміжки часу й контролювала Джорджа Генсена та Дена Мартінеса. Може, це пояснюється тим, що я кохався з нею, коли вона була Меґ Девлін. Важко сказати. Але з Ґейл я був знайомий, і Озерна Панна здавалася справжньою леді...
Годі. Зі займенником я таки визначився. Варто поміркувати над питаннями важливішими. Наприклад, чому вона, хай хто вона таке, переслідує мене скрізь, уперто стверджуючи, що бажає захистити. Хоч я і ціную це її ставлення, але ж мотиви його залишаються для мене незрозумілими.
Але є дещо важливіше, ніж її мотиви. Чому вона вважає за потрібне мене захищати, може лишатись її особистою справою. Головне питання в іншому: від якої небезпеки Вінта вважає за необхідне мене захищати? Схоже, вона має на увазі конкретну загрозу, але не прохопилася мені жодним натяком, яка саме це загроза.
То, може, вона і є цим ворогом? Справжнім ворогом? Ота істота, яка в образі Вінти спілкувалася зі мною?
Я спробував зібрати докупи все, що знав про неї, і все, про що здогадувався.
Отже, існує химерна істота, яка інколи набуває форми легенького блакитного туману. Вона спроможна знаходити мене та переміщуватися до мене Тінями. Має здатність заволодівати тілами людей, цілковито придушуючи їхню особистість. Вона вештається поблизу мене вже багато років, а я про це нічого не знав. Найпершим її втіленням, про яке мені тепер стало відомо, була Ґейл Лампрон, колишня подружка Люка.
Чому вона обрала Ґейл? Якщо охороняла мене, навіщо проводити час у товаристві Люка? Чому не стати однією із жінок, з якими я зустрічався? Наприклад, Джулією? Але ні. Вона чомусь обрала все-таки Ґейл. Може, тому, що Люк становив для мене загрозу, і вона хотіла зблизька спостерігати за ним? Але фактично дозволила Люкові зробити кілька замахів на моє життя. Чи взяти Джасру. Ця істота визнала: їй було відомо, що за пізнішими замахами стояла Джасра. Чому вона просто не усунула Люка та Джасру? Могла ж заволодіти тілом Люка, змусити його кинутися під автомобіль, тоді вислизнути з останків, перебратися до тіла Джасри й вчинити так само. Вона не боїться помирати в чужому тілі. Я бачив, як двічі це робила.