Казки народів світу

— Добре ти нас розсудив,— сказав орел.— Хотів би я віддячитись тобі! Ось три моїх пера, як глянеш на них і мене згадаєш, у ту ж мить перекинешся орлом!

Потім орел ухопив м’ясо, здійнявся в повітря і полетів на скелю, де було його гніздо.

Лисиця теж була задоволена, дала Вітекові три свої шерстинки і сказала:

— Як поглянеш на них і мене згадаєш, враз обернешся на лиса!

Подякувала вона Вітеку і потягла м’ясо до своєї нори.

Кіт потерся об Вітекові ноги і промурчав:

— Вирви три шерстинки з моєї спини — і ти зможеш перекинутися на кота!

Вітек схопив шерстинки, й кіт одразу ж накинувся на кінські нутрощі. В цю мить загудів у Вітека над вухом комар і тоненько пропищав:

— А що ж я тобі дам? Пір’я в мене нема, шерсті нема, та маю я багато ніг, і одна з них трохи крива. Вирви її і, коли подивишся на неї та мене згадаєш,— враз станеш комаром! Може, це тобі придасться, бо комар куди завгодно пролізе!

Вітек дбайливо загорнув у хустку все, що дістав од звірів, відпочив і вже не так журився, бо знав, що тепер перебереться через море.

Подивився він на перо, згадав орла, і відразу ж одяг його перетворився на пір’я, на ногах виросли гострі кігті, замість рук затріпотіли крила, замість носа виріс дзьоб, і раптом Вітек легко піднісся в повітря, ніби по воді плив. Довго летів Вітек через море і зрештою помітив далеко попереду, на пустельному березі, маленький будиночок.

Коли ж підлетів ближче, то побачив, що це — величезний замок з баштами, високими мурами і глибокими ровами. Навколо замку ріс ліс. Вітек опустився на старий дуб і спочинув, потім перелетів високі стіни й глибокі рови і потрапив до замку, але скрізь було порожньо і безлюдно.

Посеред двору стояла величезна башта, викладена з тесаного каменю. Вели до неї одні залізні двері, а вгорі у башті було єдине віконечко. Вітек перекинувся з орла на людину, обережно розгорнув хустку, згадав про комара, подивився на його ніжку і враз сам зробився комаром. Проліз він крізь замкову щілину у тих залізних дверях, піднявся в башту, потім проліз іще через одну замкову щілину до кімнати. Там на простій лаві сиділа його принцеса, бліда й змучена. Комар спершу облетів кімнату, оглянув усі куточки, і коли пересвідчився, що більше тут нікого немає, перетворився на людину. Принцеса трохи не зомліла, коли Вітек упав перед нею навколішки, не могла й словечка мовити, а тільки плакала. Обнялися вони, поцілувалися, але принцеса прошепотіла:

— Тікай звідси! Чаклун може повернутися кожної миті, і як знайде тебе — обом нам смерть!

Вітек перекинувся на комара і заліз у шпаринку в підлозі. За хвилину прилетів чаклун і, ледве зайшов до кімнати, вигукнув:

— Хто тут є? Я людський дух чую!

— Хіба не бачиш, що нікого немає? — спокійно мовила принцеса.

— Зараз немає, але раніше був! — ревів чаклун, бігав по кімнаті і придивлявся до кожного кутка.

— Не гнівайся! — заспокоювала його принцеса.— Хіба ж людина може сюди дістатися?

— Та знаю, що не може,— гордо сказав чаклун,— але все одно людський дух чую!