Казки народів світу

Опівночі принцеси приїхали. Брати шаблями віддали їм честь і зайшли слідом за ними у бенкетну залу, де було накрито в цю ніч на двадцять чотири особи так, що біля кожної принцеси було вільне місце. Посідали брати кожен за своїм віком, і Вітекові випало місце поряд із наймолодшою принцесою. Мав він добре серце, побачив, що дівчина сумна, і стало Вітекові так шкода її, що він аж заплакав.

— Чого ти плачеш? — пошепки спитала його принцеса.

— Мені шкода тебе і твоїх сестер,— прошепотів Вітек.

— У нас і справді невесела доля. Нас закляв злий чаклун!

— А чи можна вам допомогти? — спитав Вітек.

— Та можна,— відповіла принцеса,— тільки не знаю, чи пощастить нам врятуватися. Якби знайшлося дванадцять синів однієї матінки і якби вони три ночі повартували біля нас, не промовивши й слова, були б ми врятовані. Цей замок наш, і наше ціле королівство,— тоді б до нас вернулося щастя!

— Ми врятуємо вас, дівчино! — зрадів Вітек.— Нас якраз і є дванадцять синів однієї матері, і ми будемо вартувати біля вас три ночі!

— Аби ви тільки змогли мовчати,— зітхнула принцеса.

«Брати пообіцяли, що завжди і в усьому будуть слухатися мене. Може, й пощастить нам»,— втішав себе Вітек.

Вийшов він з братами у сусідню залу, розповів їм, що почув, і брати пообіцяли слухатися його у всьому. Опівночі пішли вони з принцесами до їхніх покоїв і стали на чатах. Рано-вранці дівчата встали, подякували братам і нагадали, що ті мусять вартувати ще дві ночі. Брати з радістю пообіцяли їм все так і зробити, бо в принцес уже побіліли обличчя.

Друга ніч теж минула щасливо, і вранці у принцес вже побіліли руки, а брати тішилися, що завтра зовсім їх урятують. Третього дня весело сіли вони за стіл, частувались, бажали щастя й здоров’я принцесам, тільки Вітек усе нагадував братам, щоб вони виконали свою обіцянку.

О першій годині дівчата розійшлися по покоях, але незабаром загриміли колеса, принцеси повибігали з покоїв знову чорні, як вугіль, сіли в карети і поїхали. Вітек від гуркоту прокинувся і злякався, побачивши, що наймолодша принцеса гірко плаче.

— Що сталося? — вигукнув він.

— Ти дотримав слова,— мовила принцеса,— але твої брати не промовчали, заговорили до сестер і тепер зазнали страшної кари.

I вона повела його у спальню, в якій брати провели перші дві ночі. Там лежало одинадцять камінних брил!

— Нещасні хлопці, і чого ви ке змогли втримати язика за зубами? — плакав Вітек.— А що ж сталося з твоїми сестрами? — спитав він у принцеси.

— Вони знову всі почорніли і тепер тяжко страждають.

— Але ж ти біла! Я хоч тебе визволив,— втішав її Вітек.

— Я теж іще не врятована,— мовила принцеса.— Вже за мною летить той самий чаклун, що нас закляв. Занесе він мене за море, у свій замок, утричі більший і неприступніший за наш!