Казки народів світу

— Ні, не боюсь, тому що людська сила мені не зашкодить!

— Авжеж, хто б тобі зашкодив, коли ти безсмертний!

— Я не безсмертний, але небагато мені до того бракує,— запишався чаклун.

Принцеса довго в нього випитувала, аж доки він сказав:

— Бачиш, ондечки посеред лісу росте дуб? На ньому любить сидіти біла ворона. Якщо її хтось застрелить, упаде ворона на землю і перекинеться на чорну курку; якщо й курку хтось уб’є, перекинеться вона на мишу, а миша — на мідну кульку. Оту кульку треба комусь узяти, зарядити нею рушницю, що стоїть отут у кутку, і вистрелити в мене — отоді вже нічого мені не допоможе! Он воно як! — гордо закінчив чаклун.— Тому я й не боюся нікого!

Принцеса принесла йому обід, чаклун наївся і полетів. Тим часом Вітек зробився людиною, і принцеса показала йому той дуб. Потім він зробився комаром, виліз із башти, надворі перетворився в орла і полетів до лісу. Піднявся високо-високо над лісом і побачив на старому дубі білу ворону. Каменем упав він на неї, вхопив у пазурі і розірвав, але в ту ж мить зробилася з неї чорна курка, опустилася вона на землю і зникла у гущавині. З орла вродився лис, винюхав курку і зразу ж її придушив, але курка перекинулася в мишу і забігла у високу траву. Тоді лис зробився котом, учепився в мишу і з неї випала мідна кулька. Вітек із кота перекинувся орлом, узяв кульку в дзьоб і полетів до замку. Комаром проліз у кімнату, знову перекинувся на людину, набив рушницю, став проти дверей і почав чекати.

Незабаром загуділо-зашуміло, і чаклун зайшов до кімнати. Та тільки став він на порозі, як Вітек вистрілив у нього, і чаклун мертвий упав на підлогу. В ту ж мить усі мури розсипалися, двері до башти самі собою відімкнулися, і Вітек вільно вийшов разом із принцесою аж на берег моря. Там перетворив він себе й принцесу в орлів, піднеслися вони аж до неба і перелетіли через море. На тому березі перепочили й полетіли щодуху до замку, де були інші принцеси і Вітекові брати.

Перед замком обернулися вони на людей і побачили, що замість мурів і ровів скрізь ростуть пишні сади, замість дикого лісу розкинулись поля, села і міста, скрізь повно людей, веселих, щасливих.

— Вітечку,— зраділа принцеса,— сестри, мабуть, уже визволені, ходімо до них!

— Зайшли вони до замку, і там привітали їх одинадцять принцес — білих, мов свіжий сніг. Усі дякували Вітекові, що він їх урятував, і вклонилися йому як королю.

— А де ж мої брати? — спитав Вітек.

Принцеси заплакали і повели його до спальні, де серед чудових квітів лежало одинадцять камінних брил.

— Невже їм не можна допомогти? — зажурено спитав Вітек.

Та принцеси тільки мовчки похитали головами.

Вітек вийшов із спальні смутний і невеселий, але в цю мить набігли придворні, щоб привітати свого короля, поздоровити його і попросити вийти до народу.

Так Вітек став королем. Наказав він, щоб улаштували велике свято, а потім справив весілля з найменшою принцесою. За рік народився у них гарний синок, знову одгриміло свято, всі веселилися, тільки сестри молодої королеви були сумні, й люди не знали, чому вони журяться.