Казки народів світу

Зажурився Вітек, що брати занедбали його, і, коли минув рік, попросив короля відпустити його додому допомагати старим батькам по господарству. Король умовляв його лишитися, та що той стояв на своєму, нагородив його за вірну службу й відпустив. Дізналися брати, що Вітек збирається додому, прийшли до короля і теж попросили їх відпустити.

Король і їм дозволив повернутися додому.

Отак і пішли Вітек та одинадцятеро його братів битим шляхом. А як мали брати-офіцери багато грошей, то й сказали вони, що хочуть побачити світу. Вітек їх спершу відмовляв, та брати не схотіли й слухати, і тому пішов він разом з ними.

Кілька днів велося їм дуже добре. Мандрували вони по світу, де бачили хорошу корчму — там зупинялися і їли й пили, що аж гай шумів. Вітек уживав самий хліб і звичайно сідав осторонь, тому що брати ніколи не кликали його до свого столу, соромлячись його простацьких харчів. Та ось одного дня прийшли вони до густого лісу. Думали, що перейдуть його до вечора, аж заблукали і бродили в хащах цілих три дні. Розгубилися брати, не було в них чого їсти, тільки Вітек мав у торбі чимало хліба і охоче поділився з братами. Брати підкріпилися і почали міркувати, що їм робити. Сказав тоді Вітек:

— Виведу я вас, браття милі, з цього лісу, якщо пообіцяєте завжди і в усьому слухатися мене!

Братам дивно було чути цю річ, але вони хотіли вибратися з лісу, тож і пообіцяли слухатися. Вітек їх повів, брели вони весь час в один бік і за кілька днів дісталися на широку галявину. Посередині стояв могутній замок, обведений потрійним муром, а під кожним муром блищав рів. Дорога до замку вела через три брами і три мости. Мури були високі, рови глибокі й повні води, а мости підняті догори. Зупинилися брати перед замком, не знаючи, що їм робити і як влаштуватися на ніч. Були вони голодні, бо другий день уже їли самі лісові ягоди, і гнівалися на Вітека.

— Що з того, що ти вивів нас із лісу? Всё одно ми помремо з голоду!

— Не бійтеся! — мовив Вітек і підійшов до першого мосту.

Міст одразу ж опустився, і всі вони проминули першу браму. Так само пройшли через другий і третій міст і за хвилину вступили у замок. Скрізь було там повно срібла й золота, та ніде не бачили вони живої душі. Зайшли брати у бенкетну залу, оглянули всі покої — скрізь було порожньо й мертво, як і навколо замку. Але коли згодом повернулися вони до бенкетної зали, великий стіл вже був заставлений рідкісними наїдками.

— Гляньте, хлопці, накрито на дванадцять душ, начебто нас тут чекали,— засміявся один із братів, сів за стіл і заходився їсти.

— Але ж ми тут непрохані гості, ще в халепу вскочимо! — застеріг другий.

Та за хвилину сів до столу Вітек, а за ним і всі інші брати.

Коли наїлися й напилися, Вітек устав і мовив:

— Треба нам розвідати, хто володіє цим замком.

Знову передивилися брати всі покої, вилізли на горище, спустилися в льохи, оглянули двір, та ніде не було ані живої душі.

— Мабуть, хазяїна нема вдома,— сказав Вітек,— треба бути обачними, особливо вночі! Сьогодні вартуватиму я!