Ми вже говорили, що московське дворянство складалося із змосковщених нащадків українців, татар, німців та прамосквинів (угро–фінів). Протягом кількох століть ця різнорідна кров змішувалася шляхом шлюбів. Прамосквини (угро–фіни), татари і німці належать до одного того самого культурного кола — кочово–мисливського, отже, ті три народи мали споріднену духовість, а тому їхнє кровне змішання дало стійкий, духово–культурний тип московської еліти XIII–XVIII ст. — тип, що його описали численні чужинці.
Далеко гірші наслідки дало «занечищення» українською кров’ю. Українська духовість є діяметрально протилежна фіно–татарсько–німецькій, і тому кровне змішання цих протилежностей дало нестійкий, роздвоєний, хиткий від одної скрайности до протилежної, хаотичний, без душевної гармонії покруч — тип московського інтелігента XІX–XX ст.
В Україні українці асимілювали всіх зайдів, навіть номадів, бо духові первні української рільничої культури є сильніші (домінантні) за номадські. Зробити це саме в Московщині українці не могли, бо там їх була горстка в порівнянні до всього населення: українська кров там просто розчинилася в морі номадської і зникла, а тому не мала сили ушляхетнити москвинів. Ба, гірше! Наробила москвинам великого лиха, бо протилежні духові первні, заперечуючи один одного, створили їх конфлікт, створили невгасаючу боротьбу тих первнів у душі покруча; створили — як висловлюється А. Салтиков — ХАОС.
Таким чином, виник унікальний, не знаний в інших народів дивогляд під назвою «русская інтєлліґєнция». Цей покруч був таким потворним, направду, дивоглядом, що європейському нормальному розумові була несила його зрозуміти. Це була якась несамовита саламаха протилежностей. Протилежностей не між окремими особами (нормальне явище в усіх націй), але протилежностей в одній, тій самій особі. Граф у мужицьких лаптях проповідує «нєсапратівлєніє злу», а з своєю власною жінкою живе, як пес з котом. «Кающійся дварянін» власноручно катує своїх кріпаків. Переконаний соціяліст — власник кількох тисяч кріпаків. Тиран і вбивник проповідує любов і милосердя. Князь — теоретик анархізму. Дворяни і дідичі, власники кріпаків — лідери пролетаріяту. Прихильник європейської культури і противник європеїзації в одній особі. Самоопльовування в парі з пихою. Раби мріють панувати в світі. Европейський фрак, а під ним московська «касаваротка» по коліна і т. п., і т. д. без кінця — краю.
Та й деякі москвини самі свідомі своєї, м’яко висловлюючись, аномалії. Що таке московська інтелігенція? Проф. Н. Бердяев каже: «народнічєскає мракабєсіє» М. Булгаков каже: «сєктантскає ізувєріє», «ґєраічєскає ханжество». Проф. А. Кістяковскій каже: «убожество правасазнанія». Проф. П. Струве: «бєздоннає лєхкамисліє». Інші москвини дають такі, напр., епітети: «сонміщє бальних», «чєлавєкападобнає чудовіщє», «краснакожиє ліберали», «готтентотская мараль», «хуліґанскає насіліє» і т. п. (за: Д. Мєрєжковскій. «Бальная Расія»)… «Московська інтелігенція — це якась цілком своєрідна, лише в Московщині існуюча духово–соціяльна формація; вона відчуває свою безгрунтовність і хаотичність» (Н. Бердяев). «Глибока незрівноваженість, здібність перекидуватися від одної скрайности до протилежної — це питомі риси московської вдачі» (Г. Трубецкой). «Ми, москвини, ставимося якось байдуже і до добра, і до зла, і до істини, і до лжі» П. Чаадаев). «Брехня і фальш зо всіх боків у нашому московському житті» (Ф. Достоєвскій). «Мусимо признатися, що наше громадське життя дуже сумне. Брак громадської опінії, байдужість до всякого обов’язку, до справжньої нової думки — все це викликає розпуку. І мав же я нещастя народитися в Московщині (А. Пушкін). Про свою Московщину пише І. Бунін: «Блажен, кто раздробіт а камень тваіх, блудніца, нових чад… Блажен тебя разящій лук ґасподнєва святова мщєнія». Але А. Бєлий кричить: «Расія, Расія, Расія — месія ґрядущєва дня». Та А. Блок каже: «Ми абєрньомса к вам сваей азіатскай рожей… Міліони нас; нас тьми, і тьми, і тьми. Папробуйтє сразітса с намі! Да, скіфи, да, азіати — ми с раскосимі і жаднимі ґлазамі». «Сплашнова зла стаіт твердиня. Царіт бєссмислєнная лож», — каже І. Аксаков. «Москвини — це напівварвари, дегенерати» (А. Гєрцен). «Все життя Московщини обертається навколо ранґу і батога» (П. Чаадаев). «Національні прикмети Москвина — це «праізвол і рабалєпствіє» (В. Соловйов). Про книжку, яка описувала «непорядки» в Московщині, міністр сказав: «вона тим–то і шкідлива, що кожне слово в ній — безсумнівна правда». Жахливу для москвинів книгу А. Кюстіна (див. VIII розд.) москвини читали з захопленням (К. Аннєнков). Ті, що обурювалися цією книгою, обурювалися не на брехню (бо її не могли знайти в тій книжці), але на правду, в ній написану (М. Лемке).
