Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
Та щоб претендувати на щось велике, треба насамперед самому вірити в своє право на ту претензію і в свою силу її здійснити. Ми вже говорили про психологію дикунів, які мали себе за щось вище. Як дикун–самоїд щиро вірив, що європейці приїздять до нього вчитися, так само і не менший дикун московський чернець Філофєй щиро вірив, що «Масква — III Рім, а IV–му не бивать», або протопоп Саватій — що «наша вєра правая, а ваша єрєтічєская». Подібні безпідставні дитячі претензії лежать у царині дикунської психології, а вона базується на тваринному інстинкті самозбереження, що вимагає чогось хай уявленого, хай безпідставного, хай фантастичного — аби лишень його підбадьорювало, аби лишень скріпляло його віру в свої сили. Як знаємо з підручників психології, всі люди (і нації), які мають почуття меншвартости, вживають єдиної можливий для них спосіб себе підбадьорити — хвальство — звичайно безпідставне. Цей єдино можливий для москвинів спосіб і вжили т. зв. слов’янофіли. Ю. Кірєєвскій, А. Хомяков, Ф. Тютчев, В. Соловйов, М. Погодін та інші, намагаючись всіми правдами і неправдами підбудувати під ідею ІІІ–го Рима Філофєя якусь «філософську» основу.
«Слов’янофіли» висунули тезу «ґнілова Запада»: мовляв, Европа, ставши на шлях індустріялізації і лібералізму, тим самим засудила сама себе на смерть, бо той шлях — на їх погляд — веде до занедбання всього містичного, трансцендентного в європейській культурі і до знищення уставлених соціяльних та державних форм і інституцій. Який же шлях вони поручають нам, європейцям? Не більш не менш, як «пакаряйтєся нам (москвинам) язиці, ібо с намі Боґ». І на доказ, що з ними Бог, випродукували цілу літературу, що її інакше, як маяченням божевільних годі назвати. Для лікаря–психіятра їхня література може бути джерелом студій, а для європейського розуму хіба джерелом кпинів з Москвина. Наведемо лише кілька головних «ідей» того маячення.
«Слов’янофіли» кажуть: «Московський нарід не визнає ідеї приватної власности, бо ця ідея є антихристиянська і є головною причиною боротьби і ненависти між людьми. (Чому не визнає, ми говорили поперед, але про те «слов’янофіли» скромно мовчать). Ми, москвини вже на світанку нашої історії заклали «абщіну» (що існує і донині під назвою «колгосп». — П. Ш.). Чи є московська абщіна, в якій всі члени її є рівні, де нема диявольської заздрости на чужий маєток, бо ж весь маєток належить всім і кожному, де всі справи вирішуються громадою, отже, плекається дух солідарности і любови — чи ж це не є ідеал царства Божого на землі? Жодна європейська нація не має ані натяку на цю ідеальну установу, а ми, москвини, маємо її в цілком конкретній формі вже сотки років».
«Не визнає наш московський нарід і права для окремої людини мати своє власне, незалежне від громади, індивідуальне життя. Не визнає, бо що є окрема людина? Ніщо, нуль, малесенька комашинка, що згине самітня, що нічого не може зробити без більшої сили — громади та Бога. А уповноваженим Бога на землі є цар. Отже, чи не божевіллям є намагання тої комашинки, того нуля, що гордо зве себе людиною, та ще й вільною, заперечувати голос Бога, голос Його уповноваженого — царя? Царь і Бог ва всьом! І ми, москвини, дяка Богові, від початків нашої історії маємо самодержавство, не підточене шашелями згубного лібералізму, а всі європейські нації давно вже знесилює ця хвороба. Одиниця — ніщо. Громада з самодержавним царем на чолі — все!»
«Наш московський нарід глибоко вірить, що єдність думки створює єдність волі і єдність дії. В єдності всієї нації лежить запорука її могутности, а значить, і багатства та щастя. Тому для добра всієї нації, для добра кожного члена нації треба ту думку нації піддержувати ВСІМА способами, отже, і насильством; треба нищити безмилосердно інакше думаючі одиниці чи групи, бо ж вони руйнують основу, запоруку нашого щастя — єдність думки. А хіба ж Христос не вчив про єдність духа? Московський нарід ту єдність має, а чи має якийсь інший нарід?»