Українець і Москвин: дві протилежності

«Захід знає Дон–Кіхота, Фавства. Московщина — босяка М. Горького та Іванушку–дурачка, який втечею перед ворогом хоче зламати його волю. Типи, яких ніякий Діоген не знайде на Заході. Лицарськість і лояльність — це головні прикмети англійської літератури. Характеризувати ці типи можна одним словом — джентлмен. Літературним типом московської літератури натомість був бездумний бунтівник і бездумний раб; в обох випадках — хам, починаючи від приниженого в його заголюканости ідеалізованого мужика і кінчаючи на хуліганських типах С. Єсєніна… Глибокі ідеї і глибина змісту відбиває лише суспільність з напруженим, барвистим життям. Московщина ніколи не була такою суспільністю. Вона не дала світові ніякої ідеї, нічим не спричинилася до людського поступу. Та й як могла вона дати якусь ідею? Носієм всякої ідеї є велика індивідуальність; вона була на Заході. Московщина її не знала. Тому на Заході витворився тип незалежної людини, а в Московщині тип раба і деспота одночасно, як характеризував М. Бакунін.

«Яку свою ідею дала світові Московщина? Може, ідею Н. Чернишевского з його приматом розподілу над продукцією? Жебрацькою філософією «чьорнава пєрєдєла»? Примату потреби над працьовитістю? Може, ідею «славянафільства», месіянства московського мужика і, за характеристикою М. Горького, «тяжкого московського народу, що ліниво і недбало лежав на своїй землі, що доп’яв штуки жити жебраком на багатющій землі»? Чи, може, ідею «нєпратівлєнія злу» і примітивної аморфности Л. Толстого, ворожої всьому сильному і. гарному? Чи ідею соціяльного «міласєрдія» та «жалості», за якими крилося звеличення всього меншвартісного? Чи ідею етичного хаосу, де на місце права і обов’язку ставилося примху і «настраєніє», де цілковито затиралося «ґібєльнає разлічіє мєжду тваім і маім»? Чи обломовщину, яку «пролетарська» Московщина одідичила від феодальної разом з абсолютизмом та месіянізмом і номадським імперіялізмом? Чи той цілий комплекс «ідей» та «настроїв», зроджених татарщиною і кріпацтвом, який виражається в нечуванім ніде приниженні людської гідности? Чи в тій мішанині візантійської софістики, монгольської жорстокости і распутінського містицизму? Чи може зродити якусь універсальну ідею народ, якого ідеалом є аморальність, безформеність, ненависть до квалітативного, до індивідуального полету, до всякої творчости, яка не є руїнництвом? Ні! За культуру «басяков», «Іванушек–дурачков», «ідіотов», «лішніх людєй» і т. п. ми дякуємо. Не тудою нам дорога!» (Д. Донцов. «Наша доба і література).