Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
— Я так і думала, що ти захочеш їсти, — сказала Пілар. — Візьми поки що шматок сиру.
— Дякую, — сказав він, і вона зняла з гака, вбитого під склепінням, сітку з великим кружалом сиру, відрізала великий, важкий шмат із початого краю й подала Робертові Джордану. Він з'їв його стоячи. Сир був би смачніший, якби не так відгонив цапом.
— Маріє,— покликав Пабло з-за столу.
— Що? — озвалася дівчина.
— Витри чистіше стіл, Маріє,— сказав Пабло й вищирив зуби до Роберта Джордана.
— Сам витри, де напаскудив, — сказала йому Пілар. — Витри спочатку бороду й сорочку, а потім уже стіл.
— Маріє,— сказав Пабло.
— Не звертай на нього уваги. Він п'яний, — сказала Пілар.
— Маріє,— сказав Пабло. — Сніг усе падає, і такий гарний!
Він не знає, який у мене мішок, подумав Роберт Джордан.
Не знають свинячі очиці, чому я заплатив Вудсу шістдесят п’ять доларів за цей мішок. А все ж скоріше б уже повертався циган. Як тільки він вернеться, піду по старого. Треба б уже зараз піти, але ми й справді можемо розминутися. Я ж не знаю, де він засів.
— Хочеш погратися в сніжки? — спитав він Пабло. — Хочеш сніжками покидатися?
— Що? — спитав Пабло. — Що це ти вигадав?
— Нічого, — відповів Роберт Джордан. — Твої сідла добре вкриті?
— Так.
Тоді Роберт Джордан сказав по-англійському:
— Що ж, тепер доведеться годувати коней зерном. Чи пустити їх, і нехай самі відкопують пашу з-під снігу?
— Що?
— Нічого. Це вже твій клопіт, братику. Я звідси пішки піду.
— Чому ти заговорив по-англійському? — спитав Пабло.
— Не знаю, — відповів Роберт Джордан. — Якщо я дуже втомлюся, то іноді говорю по-англійському. Або як дуже злюся. Чи, скажімо, коли десь не поталанить. Коли мені дуже не щастить, я говорю по-англійському просто, щоб почути звук цієї мови. Вона дуже заспокоює. Раджу тобі спробувати при нагоді.
— Що ти там кажеш, Ingles? — спитала Пілар. — Наче щось дуже цікаве, тільки ні слова не можна зрозуміти.
— Нічого, — відповів Роберт Джордан. — Я сказав по-англійському «нічого».
— Ну, то краще говори по-іспанському, — сказала Пілар. — Бо по-іспанському це і коротше, і простіше.
— Атож, — сказав Роберт Джордан.
Але слухай, подумав він, слухай, Пабло, слухай, Пілар, і ти, Маріє, і ви, двоє братів там, у кутку, чиї імена я забув і муситиму пригадати, — якби ви знали, як я іноді втомлююся від цього! Від цього, і від вас, і від себе, і від війни, і взагалі чому, ну, чому пішов оцей сніг? Слово честі, це вже забагато. Ні, неправда. Нічого не буває забагато. Треба просто сприйняти це як факт і перебороти, а тепер облиш ойкати, як оперна примадонна, і змирися з тим, що йде сніг, адже ти вже начебто змирився кілька хвилин тому, і думай про те, що ти мусиш з'ясувати, як там із Циганом, і піти по старого. А все-таки треба ж було! Сніг тепер, наприкінці травня! Гаразд, облиш, сказав він собі. Годі. Адже це отой келих. Як там сказано про келих? Треба або зміцнити пам'ять, або не гратися в цитати, бо, коли не можеш точно пригадати цитату, вона переслідує тебе, як забуте ім'я, і потім ніяк не можеш здихатися її. Як же там сказано про келих?
— Дай мені келих вина, — сказав він до Пабло по-іспанському. Потім: — А снігу випало багато, га? Mucha nieve.
П'яний звів на нього очі й вищирив зуби в посмішці. Потім кивнув головою й ошкірився знову.
— Ні тобі наступу, ні тобі avіones[51], ні тобі мосту. Тільки сніг, — мовив Пабло.
— Гадаєш, це надовго? — спитав Роберт Джордан, сівши поряд із ним. — Гадаєш, сніг буде сипати ціле літо, га, Пабло?
— Ціле літо не буде, — відповів Пабло. — А сьогодні й завтра буде.
— Чому ти так гадаєш?
— Заметілі бузають різні,— сказав Пабло поважно й повчально. — Іноді заметіль приходить із Піренеїв. Тоді вона несе з собою великий холод. Але для такої тепер уже запізно.
— Так, — мовив Роберт Джордан. — І на цьому спасибі.
— А ця заметіль із Кантабріко, — вів далі Пабло. — Вона йде з моря. Коли вітер дме в цей бік, завжди буває сильна заметіль і багато снігу.
— Звідки ти все це знаєш, приятелю? — спитав Роберт Джордан.
Тепер, коли його лють минула, заметіль п'янила його, як завжди п'янила всяка буря. Під час бурану, шторму, раптового шквалу, тропічного урагану, літньої грозової зливи в горах він відчував незвичайне піднесення. Воно було як сп’яніння від бою, тільки чистіше. І в бою дме вітер, але гарячий — сухий і гарячий, як спечені уста, і дме він різкими поривами — гарячий, з курявою; здіймається й вщухає, мінливий, як щастя в бою. Цей вітер він знав добре.
51
Літаки (ісп)