Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
— Так, хай тобі грець. Пливла.
Пілар засміялася й сміялася довго, дивлячись на Роберта Джордана.
— Ох, Ingles, Ingles, — сказала вона, сміючись. — Ти дуже кумедний. Тепер тобі доведеться добряче надиматись, щоб до тебе повернулася твоя поважність.
Іди ти під три чорти, подумав Роберт Джордан, але змовчав. Поки вони розмовляли, сонце затягли хмари, і, озирнувшись, він побачив, що небо над горами сіре й важке.
— Так, — сказала Пілар, глянувши на небо. — Буде сніг.
— Тепер? Мало не в червні?
— А чого ж? Гори того не знають. А на небі тепер ще травневий місяць.
— Снігу не може бути, — сказав він. — Це неможливо.
— А проте сніг буде, Ingles, — сказала вона.
Роберт Джордан подивився на сіре небо, і в нього на очах сонце, що ледь просвічувало жовтизною крізь хмари, сховалося зовсім, і все довкола стало сіре, важке і густе; сіра хмара лягла на верхів'я гір.
— Так, — сказав він. — Здається, твоя правда.
РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ
Коли вони дісталися до табору, сніг уже пішов, і лапаті сніжинки летіли скісно між соснами. Спочатку вони пурхали то тут, то там і повільно кружляли, спадаючи на землю, та потім, коли з гір налетів холодний вітер, сніг погустішав, і Роберт Джордан зупинився перед входом до печери, люто дивлячись на цю картину.
— Багато снігу випаде, — сказав Пабло. Голос його був хрипкий, очі каламутні й червоні.
— Циган повернувся? — спитав його Роберт Джордан.
— Ні,— відповів Пабло. — І старого теж іще немає.
— Проведеш мене до верхнього поста на шосе?
— Ні,— сказав Пабло. — Я в це діло не втручаюсь.
— Ну що ж, піду сам.
— В таку заметіль можна й заблукати, — сказав Пабло. — Бувши тобою, я б не рипався.
— Треба тільки зійти схилом униз, а потім іти понад шляхом.
— Знайти їх можна. Але через цей сніг твої вартові, певно, вже повертаються, і ти розминешся з ними.
— Старий без мене не повернеться.
— Повернеться. В такий сніг він там не всидить.
Пабло подивився на сніг, що його вітер гнав повз вхід до печери, і сказав:
— Тобі не подобається цей сніг, га, Ingles?
Роберт Джордан вилаявся, а Пабло подивився на нього каламутними очима й засміявся.
— Плакав тепер твій наступ, Ingles, — сказав він. — Заходь до печери. Твої люди зараз прийдуть.
В печері Марія розпалювала вогонь, а Пілар поралася коло кухонного столу. Вогнище диміло, але дівчина поворушила в ньому кийком, помахала згорнутою газетою, і полум'я загуло, спалахнуло і, підхоплене протягом, яскравими язиками шугнуло вгору, до отвору в склепінні печери.
— Як ти гадаєш, — сказав Роберт Джордан, — багато снігу випаде?
— Багато, — задоволено відповів Пабло. Потім гукнув до Пілар: — Тобі цей сніг теж не до вподоби, жінко? Тобі, як командирові, він теж має бути не до вподоби.
— A mi que[50]? — сказала Пілар через плече. — Як падає, то падає.
— Випий вина, Ingles, — сказав Пабло. — Я цілий день пив вино, чекаючи на сніг.
— Дай мені кухоль, — сказав Роберт Джордан.
— За сніг, — сказав Пабло й потягнувся до нього зі своїм кухлем. Роберт Джордан цокнувся з ним, дивлячись йому просто в очі. Ах ти ж, мутноока п'яна падлюко, подумав він. Я радо зацідив би тобі цим кухлем по зубах. Ну, ну, спокійно, наказав він собі. Спокійно.
— Гарно, коли йде сніг, — сказав Пабло. — В таку заметіль уже не можна спати просто неба.
Он як, виходить, і це не дає тобі спокою, подумав Роберт Джордан. Багато в тебе турбот, Пабло, дуже багато.
— Не можна? — ввічливо перепитав він.
— Не можна. Бо дуже холодно, — сказав Пабло. — Й дуже мокро.
Ти не знаєш, чому я віддав за свій старий пуховичок шістдесят п'ять доларів, подумав Роберт Джордан. І хотів би я мати зараз стільки доларів, скільки ночей я проспав у ньому на снігу.
— Отже, ти мені радиш лягти тут? — ввічливо спитав він.
— Так.
— Дякую, — сказав Роберт Джордан. — Я все-таки ляжу надворі.
— На снігу?
— Атож. (Дідько б тебе вхопив із твоїми свинячими червоними очицями й свинячою щетиною на свинячому рилі!). На снігу. (На цій підлій, несподіваній, зрадницькій, клятій, згубній гидоті, що зветься снігом).
Він підійшов до Марії, яка тільки-но підкинула у вогонь ще одне соснове поліно.
— Гарно, коли йде сніг, — сказав він дівчині.
— Але для твоєї роботи це погано, правда? — спитала вона. — Ти стривожений?
— Que va, — сказав він. — Яка з того користь — тривожитися. Чи скоро вечеря?
50
А мені що? (ісп)