Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
— Правда, було, — сказала Марія й закусила губу.
— Авжеж, правда, — лагідно мовила Пілар. — Тільки не кажи про це навіть найріднішим людям, бо вони ніколи не повірять тобі. Скажи, Ingles, в тобі немає циганської крові?
Роберт Джордан допоміг їй підвестися.
— Ні,— відповів він, — принаймні скільки мені відомо.
— В Марії також нема, скільки їй відомо, — сказала Пілар. — Pues es muy raro. Диво якесь.
— Але це було, Пілар, — сказала Марія.
— Como que no hija? — сказала Пілар. — Чому б ні, дочко? Як я була молода, земля піді мною пливла так, що мені аж страшно ставало, а що, коли вона раптом вся вислизне з-під мене! Щоночі це бувало.
— Брешеш, — сказала Марія.
— Еге ж, — відповіла Пілар. — Я брешу. Цього не буває більш як три рази в житті. Вона в тебе справді пливла?
— Так, — сказала дівчина. — Справді.
— А в тебе, Ingles? — Пілар глянула на Роберта Джордана. — Тільки не бреши.
— Теж, — сказав він. — Справді.
— Гаразд, — сказала Пілар. — Гаразд. Це добре.
— А що ти казала про три рази? — спитала Марія. — Що це означає?
— Три рази, — сказала Пілар. — Один раз це вже було в тебе.
— Тільки три?
— А в багатьох людей узагалі ні разу, — відповіла їй Пілар. — Ти добре пам'ятаєш, що пливла?
— Втриматись важко було, — сказала Марія.
— Виходить, справді пливла, — сказала Пілар Марії.—Ну, коли так, ходімо. Ходімо до табору.
— Що це за нісенітниця про ті три рази? — спитав Роберт Джордан у жінки, коли вони йшли між соснами.
— Нісенітниця? — вона скоса глянула на нього. — Це зовсім не нісенітниця, голубе.
— Що ж це — чаклунство, як ворожіння по руці?
—Ні, для gitanos[49] це давно відома річ, вони це по собі знають.
— Але ж ми не gitanos.
— Так, але тобі пощастило. Часом щастить не тільки циганам.
— Отже, ти правду сказала про три рази?
Вона знову якось дивно глянула на нього.
—Дай мені спокій, Ingles, — сказала вона. — Не чіпляйся до мене. Ти ще надто молодий, щоб я з тобою розмовляла.
— Але ж, Пілар… — сказала Марія.
— Мовчи, — відповіла їй Пілар. — Один раз у тебе вже було, ще тобі залишилось два.
— А в тебе скільки разів було? — спитав її Роберт Джордан.
— Два, — відповіла Пілар і піднесла два пальці.— Два, і третього вже ніколи не буде.
— А чому? — спитала її Марія.
— Та замовч ти, — сказала Пілар. — Мовчи. Ох і набридли ж мені ці шмаркачі!
— Чому не буде третього? — спитав Роберт Джордан.
— І ти теж мовчи, добре? — сказала Пілар. — Мовчи!
Гаразд, сказав собі Роберт Джордан. Тільки мене цим не візьмеш. Я знаю багатьох циган, і всі вони якісь чудні. А втім, і ми також. Різниця тільки в тому, що ми мусимо чесно заробляти свій хліб. Ніхто не знає, з якого племені ми походимо, і що ми успадкували від нього, і які таємниці ховалися в диких хащах, де жили наші предки. Ми знаємо тільки, що ми нічого не знаємо. Ми нічого не знаємо й про те, що діється з нами вночі. А втім, коли це трапляється вдень, то це чудесно. Що сталося— сталося, і ось тепер ця жінка не тільки примушує дівчину розповісти, хоч та цього не хоче, але прагне ще й перейняти це і привласнити. Їй треба домішати до цього якусь свою циганську чортівню. Можливо, їй і нелегко було там, нагорі, але тепер, отут, вона нав'язала нам свою волю. Якби вона робила це з лихим наміром, її слід було б застрелити. Але в цьому немає нічого лихого. Тільки прагнення тримати руку на пульсі життя — через Марію.
Коли ця війна скінчиться, можна буде зайнятися вивченням жіночої психології, сказав він собі. Розпочнеш хоча б із Пілар. Чого тільки ти не чув сьогодні від неї. Але до циганських штук вона вдалася вперше. Хіба що ворожіння по долоні. Атож, ворожіння по долоні. І навряд чи вона просто морочила мене тим ворожінням. Вона справді не хотіла сказати, що вона там вичитала, у мене на руці. Вона в це повірила й мовчить. Але це ще нічого не означає.
— Слухай, Пілар, — сказав він жінці.
Пілар глянула на нього й усміхнулась.
— Чого тобі? — спитала вона.
— Не грайся в таємниці. Я не люблю цього.
— Он як? — сказала Пілар.
— Я не вірю в людожерів, віщунів, ворожок і всякі циганські вигадки.
— Та-ак, — сказала Пілар.
— І дівчині ти, будь ласка, дай спокій. Не чіпай її.
— Гаразд. Я не чіпатиму її.
— І таємниці свої теж облиш, — мовив Роберт Джордан. — Ми маємо досить клопоту, досить серйозних справ, і не треба ускладнювати їх усякими дурницями. Менше таємниць, більше діла.
— Зрозуміло, — сказала Пілар і кивнула головою на знак згоди. — Але скажи мені, Ingles, — вона всміхнулась до нього. — Чи пливла земля?
49
Цигани (ісп)