Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
Вона знала, що він не міг би зараз побігти через арену, навіть коли б мусив рятувати своє життя, і дивилась, як він повільно підійшов до бар'єра, витер губи рушником, глянув на неї й похитав головою, а потім витер рушником обличчя й розпочав свій тріумфальний хід круг арени.
Вона бачила, як він повільно, тягнучи ноги, обходить арену, всміхається, вклоняється, всміхається, а за ним ідуть його помічники, нахиляються, збирають сигари, кидають назад у публіку капелюхи; а він іде далі, усміхнений, із сумними очима, і, завершивши коло, зупиняється перед нею. Потім вона побачила, як він сидить на приступці дерев'яного бар'єра, притискаючи рушник до рота.
Все це Пілар побачила, поки стояла біля вогнища, і, побачивши, сказала:
— То, кажеш, він був слабенький матадор? З якими ж людьми я повинна тепер коротати своє життя!
— Він був добрий матадор, — сказав Пабло. — Тільки йому заважав маленький зріст.
— І до того ж він, видно, хворів на сухоти, — сказав ПрІмітіво.
— Сухоти? — сказала Пілар. — А хто б не захворів на сухоти після всього того, що він зазнав? У цій країні, де жоден бідняк не може мати надії на заробіток, якщо тільки він не злочинець на зразок Хуана Марча, не тореадор і не тенор в опері! Як він міг не нажити сухот? У країні, де багатії обжираються так, що псують собі шлунки й уже не можуть жити без соди, а бідняки голодують від колиски і аж до скону — як йому було не нажити сухот? Коли змалку тиняєшся по ярмарках, щоб вивчитись на тореадора, та їздиш під лавами у вагонах третього класу, бо немає грошей на квиток, та лежиш там у бруді й пилюці, серед свіжих і висохлих плювків, — як тут не нажити сухот, та ще як груди в тебе пом'яті рогами бика?
— А хіба я що, — мовив Прімітіво. — Я тільки сказав, що він мав сухоти.
— Авжеж, він мав сухоти, — сказала Пілар, стискаючи в руці великий ополоник. — Він був малий на зріст, і мав тонкий голос, і дуже боявся биків. Зроду я не бачила людини, що так боялася б перед боєм і так сміливо поводилася на арені. Ти! — сказала вона до Пабло. — Ти от боїшся смерті. Думка про смерть жахає тебе. А от Фініто боявся ще більше, а на арені був хоробрий, як лев.
— Його знали, як дуже хороброго матадора, — сказав один із братів.
— Я ніколи не бачила людини, що так боялася б, — сказала Пілар. — Він навіть не хотів мати у себе вдома бичачої голови. Одного разу під час Вальядолідського ярмарку він убив бика Пабло Ромеро, і дуже гарно вбив…
— Я пам’ятаю, — сказав старший із братів. — Я бачив цей бій. Бик був жовто-бурий, з чубком на лобі й дуже довгими рогами. Він важив понад тридцять arrobas[52]. Це був останній бик, якого Фініто вбив у Вальядоліді.
— Авжеж, — сказала Пілар. — А потім любителі кориди, що завжди збиралися в кафе «Колон» і називали себе клубом імені Фініто, влаштували невеличкий бенкет на його честь, і вони напхали голову того бика й вирішили на бенкеті піднести Фініто подарунок. За вечерею голова вже висіла на стіні, але була запнута тканиною. Я сиділа там за столом; були там і Пастора, ще бридкіша за мене, і Нінья де лос Пейнес, і ще кілька циганок та шикарних дівчат. Бенкет був хоч і невеликий, але дуже веселий, і навіть мало не зчинилася колотнеча, бо Пастора й одна з тих шикарних дівчат завели суперечку з питань етикету.
Я сама була з усього дуже вдоволена, але, сидячи поруч із Фініто, помітила, що він зовсім не дивиться на бичачу голову, запнуту фіолетовою тканиною, як статуї святих у храмі на тижні страстей нашого колишнього господа бога.
Фініто їв дуже мало, бо дістав palotazo, удар боком рога, коли заколював бика на останній кориді сезону в Сарагосі. Після того удару він довго лежав непритомний, і відтоді його шлунок не міг удержати їжу, і за вечерею він раз у раз підносив хусточку до рота й спльовував у неї кров… То про що ж я вам розповідала?
— Про бичачу голову, — нагадав Прімітіво. — Про напхану голову бика.
— Так, — сказала Пілар. — Так. Але спершу треба розповісти вам ще дещо, аби ви все ясно собі уявляли. Отже, Фініто, як вам відомо, ніколи не відзначався веселою вдачею. Він був чоловік дуже поважний, і я не пригадую, щоб він сміявся, навіть коли ми залишалися вдвох. Навіть коли траплялося щось дуже смішне. Він усе сприймав надзвичайно серйозно. Він був майже такий самий серйозний, як Фернандо. Але той бенкет влаштували на його честь aficionados, які заснували «Клуб Фініто», і тому він мусив показати себе там веселим, щирим і товариським. За вечерею він весь час усміхався й жартував, і тільки я одна бачила, що він робив зі своєю хусточкою. Він мав при собі три хусточки, і незабаром усі три змочив кров'ю, а потім сказав мені дуже тихо:
52
Іспанська міра ваги, дорівнює 11.5 кг