Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
— Тоді,— сказала Марія, — я візьму у Пілар ножиці й підстрижу тебе.
— Мені не подобається коротке волосся.
— Мені теж, — сказала Марія. — Мені подобається таке, як у тебе тепер. А якщо тобі зовсім нічого не треба буде, я сидітиму й дивитимусь на тебе, а вночі ми кохатимемось.
— Чудово, — сказав Роберт Джордан. — Оце останнє дуже розумію сказано.
— По-моєму, теж, — усміхнулась Марія. — Ох, Ingles, — сказала вона.
— Мене звуть Роберто.
— Але мені більше подобається Ingles, як називає тебе Пілар.
— А все ж мене звуть Роберто.
— Ні,— сказала вона. — Тепер тебе звуть Ingles, уже другий день. Скажи мені, Ingles, чи можу я помагати тобі у твоїй роботі?
— Ні. Те, що я тепер роблю, я мушу робити сам, і з ясною головою.
— Добре, — сказала вона. — А коли ти це скінчиш?
— Як усе буде гаразд, то сьогодні ввечері.
— Добре, — мовила вона.
Вони вже бачили внизу останній перелісок, за яким був табір.
— Хто це? — спитав Роберт Джордан, показуючи пальцем.
— Пілар, — відповіла дівчина, глянувши в тому напрямку. — Ну певне ж, Пілар.
Край лугу, там, де починалися дерева, сиділа жінка, поклавши голову на руки. Здалеку вона скидалася на великий темний клунок на тлі рудих стовбурів.
— Ходімо, — сказав Роберт Джордан і побіг до неї. У високому, до колін, вересі бігти було важко й незручно, і за хвилину він уповільнив біг і пішов звичайним кроком. Він бачив, що жінка сидить, поклавши чоло на згорнуті руки. Її широка постать здавалася чорною на тлі сосни. Він підійшов до неї й різко гукнув: — Пілар!
Жінка підвела голову й глянула на нього.
— А, — сказала вона, — вже скінчили?
— Ти занедужала? — запитав він, схилившись над нею.
— Que va, — відповіла вона. — Просто я спала.
— Пілар, — сказала Марія, підійшовши і стаючи навколішки поряд неї.— Що з тобою? Ти погано почуваєш себе?
— Я почуваю себе чудово, — сказала Пілар, але не підвелася. Вона оглянула їх обох. — Ну, як, Ingles? Показав, який з тебе чоловік?
— Ти справді добре почуваєш себе? — спитав Роберт Джордан, не звертаючи уваги на її слова.
— А що мені зробиться? Я спала. А ви?
— Ні.
— Ну, — сказала Пілар дівчині,— тобі, я бачу, це припало до смаку.
Марія зашарілась і нічого не відповіла.
— Облиш її,— сказав Роберт Джордан.
— Тебе не питають, — відповіла йому Пілар. — Маріє! — голос у неї був суворий. Дівчина не підводила очей.
— Маріє,— не вгавала жінка, — я сказала, що тобі це, видно, припало до смаку.
— Облиш її,— знову сказав Роберт Джордан.
— Помовч, — сказала Пілар, не дивлячись на нього. — Слухай, Маріє, скажи мені щось.
— Ні,— відповіла Марія й похитала головою.
— Маріє,— сказала Пілар, і голос її був такий самий суворий, як обличчя, а на обличчі не було й тіні приязні.— Скажи мені що-небудь зі своєї власної волі.
Дівчина похитала головою.
Роберт Джордан думав: якби я не мусив працювати з цією жінкою, з її п'яницею чоловіком та її нікчемним загоном, я б зараз так затопив їй, що…
— Ну, кажи, — вела своєї Пілар.
— Ні,— відповіла Марія. — Ні.
— Облиш її,— сказав Роберт Джордан якимсь не своїм голосом. Все одно затоплю їй у пику, і нехай всі вони йдуть під три чорти, подумав він.
Пілар навіть не відповіла йому. Вона не нагадувала змію, Що гіпнотизує птаха, чи кота, що чигає на птаха. В ній не було нічого хижого чи хтивого. Тільки якесь напруження, як у кобри, Що роздула шию. Він відчував те. Відчував погрозу, сховану в цьому напруженні. Ні, то була не злість, а, скоріше, владне бажання знати.
Краще б я цього не бачив, подумав Роберт Джордан. Але за таке не б'ють.
— Маріє,— сказала Пілар. — Я до тебе не доторкнуся. Ти скажи мені зі своєї власної волі.
— De tu propia voliniad — так звучало це по-іспанському.
Дівчина похитала головою.
— Маріє,— сказала Пілар. — Ну, зі своєї волі. Чуєш? Скажи що-небудь.
— Ні,— тихо відповіла дівчина. — Ні, ні.
— Ти однаково скажеш, — мовила Пілар. — Що-небудь, все одно що. От побачиш. Ти мусиш сказати.
— Земля пливла, — сказала Марія, не дивлячись на жінку. — Правда. Але розповісти про це неможливо.
— Он як, — сказала Пілар, і її голос забринів тепло й ласкаво, і примусу в ньому не було. Але Роберт Джордан помітив дрібні крапельки поту на її чолі й над верхньою губою. — Отже, це було. Отже, було.