Втомлені гори

Що ні пройти, ані пропхатись – Й так від зарплати до зарплати. А як ковтнуть ще того зілля – Все забувають до похмілля, І мать їх Бог, отих дітей, Що визирають із дверей. А покажіть ще їм червінця – Вам цілуватимуть колінця, І не бере їх ні холера, А вип’ють – дай ще й кавалера. Які ж вони, ці вдячні люди, А ми ще їх буває гудим, Кожна віддасть ще й... чебурашку І все це – за єдину пляшку. 31.7.1991 р. ОСІНЬ Заспівала осінь Сивими дощами Над пожовклим полем, Синіми лісами. І заголосила Мокрими вітрами, В лісі,зачепившись За сучок косами. Так і я, Вкраїно, Зачепивсь за тебе, За твої руїни, За веселе небо. І ходжу – не знаю, Що мені робити, Чи втікать від тебе, Чи бандитів бити? Скрізь, куди не підеш, Помирають діти, Скрізь, куди не кинеш, Щось у всіх болить. Ой, ти, земле-земле, Україно-мати, Всіх достав Чорнобиль, А Москва мовчить. Скрізь, куди не підеш, Стронцій і палладій Хто мені підскаже, Як нам далі жить? Бо московській знаті На народ начхати, А мені ж ще треба І діток ростить. 12.2.1991 р. НАВІЩО БІДНИМ ТАНКИ? – Чом багатим,ви пробачте, Можна й танки всім держать? – Бо ж навіщо бідним танки, Як нема що захищать? 18.3.2008 р. БОЖИЙ РАЙ А ніч навколо, мов застигла, І ні тобі – ні шість, ні – п’ять, Травинки біссером покрила, І ті, як зорі, теж горять. І скрізь, куди не глянеш, – поле, Покрите Місячним сріблом, Яке всю ніч вас, ніби коле Своєю ніжністю обнов. Що навіть жаль на той стать біссер, На ту неписану красу, А ще коли з тобою мила Держить розплетену косу. І хочеться, щоб ніч ця Божа У цьому Божому вбранні В житті ніколи не кінчалась, Як поцілунки, як пісні. А ніч над полем розважалась, Немов веселка над Дніпром, І аж до ранку посміхалась, Своїм жевріючим крилом. А в лісі десь кричали сови, А над ставком кричав бугай, Й куди не глянеш – скрізь діброви, Й куди не глянеш – Божий рай! 10.2.1998 р. СВОЯ ПРИЇЛАСЬ Наш Грицько не дурачок – Любить файних жіночок. Бо як гарна молодиця – Є куди... і подивиться. Ну а шеф – не теє слово – Йому дайте, як корову, Хай стара, аби доїлась, Бо своя уже приїлась! 6.11.1995 р. "УЗАКОНЕНІ ЗЛОЧИНЦІ" І адвокати й судочинці – То узаконені злочинці. Бо ті те й знають – всіх грабують, А верещать, що, мов, працюють. Щоб всі були, як депутати, То всіх давно б пора за грати. Ну Бог вже з ним, що – баб гвалтують, Навіщо ще й людей грабують? 30.9.2007 р. ВІЧНА ЗАГАДКА У Всесвіту нема кінця, Так як немає і початку, І ми мчимось всі. А куди? Щоб розгадати цю загадку. Й ніхто не знає, кто є ми Чи люди ми, чи ще тварини? – Чи може ще ні те, ні се, А щось близьке до середини? І всі разом ми летимо, Щоб кинуть виклик всім Могутнім, То хто ж ми є, хто скаже нам, Чи ми – минуле, чи Майбутнє? З Минулого у Майбуття Іде життя. Хоч знають всі: так як початку, Нема й кінця. Ми йдем по замкненому колу, Як по прямій, Та цього ми не помічаєм, Бо в площині завжи одній. 23.4.1998 р. ДУХ І ОБУХ Коли вдихнеш в людину дух – Вона тоді немов обух. БУДЬ ЛЮДИНОЮ! В нас кожний хоче стати Богом, Але з таким, як в нас, умом, Якщо родивсь ти носорогом, Той будеш ним, як ломом – лом. В нас кожен хоче бути Богом, Але нащо вам цей вантаж? Якщо одну як слід не можеш, То як же зможеш всіх зараз? В нас кожен хоче стати Богом, Щоб над всім світом панувать. Але скажи, тобі це треба, Щоб кожен день свій пуп вривать? Отож, чи варто те шукати Чого за день не обійдеш, Краще б ішов би ти до хати, Де поки ще тебе хтось жде. А якщо мало вам одної – Піди, де бджілочки гудуть, Живи людиною, будь чемним,