Втомлені гори

А Чорнобиль – горе людства, То хіба не є війна? От чому і бігли люди Якподалі від Дніпра. 30.11.1989 р. НЕДОТОРКАНІ Скільки душ прострелених в потилицю Шастає сьогодні в небесах, А убивці, як коти у маслі, Й досі ще жирують у верхах. 15.8.1992 р. СПОВІДЬ ПОЕТА Я хожу читать вірші Тим, хто їздить "Нивою", Де хоч трішечки в цеху – Пахне перспективою. Я ніколи не писав, Так сказать, на публіку, І не стану я читать За дірки від бубликів. Просто так я не пишу І в веселу рубрику, Як не кинуть сотні дві За вірші ті рубликів. Я на честь людську дивлюсь Як на примітивність, А тому не признаю Я таку активність. Тож, як хочете, щоб я Вам читав по віршику, То спочатку заплатіть, Чим від інших гірший я? Хто сказав, що я пишу На сопливу публіку? Та для цього у нас є Саша й Петя з Любою. Не привик я тратить час І на сантименти, Щоб весь день читать вірші За аплодисменти. 6.12.1989 р. ДОЩІ І ГРОМОВИЦІ Чому дощ і громовиці Більш вночі шумлять? Аби людям працювати Днем не заважать. 20.5.1995 р. ПОМІДОРИ З кожним роком бюрократам Ставки О! – які дають! А картопля й помідори Як гнили, так і гниють. З кожним роком в агрофірмі Все упрощення ідуть, А як бачите, й понині Винних в тому не знайдуть. І ніхто не хоче думать, Де причину ту шукать, Чому стали помідори Не по гривні, а по п’ять? Скрізь кругом аплодисменти, Скрізь "ура!", Помідори, бачте, стали, Як в собаки голова! Що ж то буде, люди добрі, Де ж той гад, що кров з нас п’є, Що живе за наш рахунок Ще й вказівки нам дає? І невже ж той помідорчик З року в рік, Став вологи більше пити, Ніж торік? Чи земля другою стала, Чи вода, А можливо, у міністрів Більше сорому нема? Це якраз ото й почути Від міністрів я хотів: –Хто ж мої чотири гривні На Олімпі тому з’їв? 6.12.1989 р. ЩО БУДЕШ РОБИТИ? – Що ти будеш,– скажи, брате, – В цім світі робити, Як не зможеш ти вже гавкать І людей дурити? 5.10.1995 р. НЕ ТЕРПЛЮ РАБІВ Писати оди тим не стану, Хто на Олімпі в нас сидять, Бо надто хлопці кровожадні, За що,скажіть,їх шанувать? І оди теж писать не стану Я тим, хто сіють і мовчать, Бо бідним оди не потрібні, А дурням – ні за що писать. А як колись писати стану, То тим, хто любить свій народ: Це Іванову й пану Гдляну, Хто за народ пішов в поход. 6.11.1989 р. ПРЕЗИДЕНТСЬКА ЧЕСТЬ Ось ви які – кати мого народу, Невже, як знищите ви честь, То вам дадуть винагороду, І запанує скрізь прогрес? Чи думаєш, як рот закриєш, То зразу й підуть піддавки? О, ні, браток! Де рот закритий – Там розмовляють кулаки! І хоч ти все продумав вчасно: Про недоторканість, про честь… Та про яку ти честь говориш, Як стогне мій народ увесь? А чи про мене ти подумав, А чи про мій народ згадав, Як землю, фабрики, заводи – Своїм бандитам роздавав? Чи може ти про мене думав Як на Говерлу піднімавсь, В той час, як люди помирали? А ти з дівками розважавсь!? 8.2.1991 р. ДОБРИЙ ЦАР Видно, цар любив те діло – Молоде дівоче тіло, Коли хлопці воювали – Ті жінок їх розважали. Мушу ж я хоч щось робити, Як нема кому любити! А то скажуть, як стемніє – Цар й дітей робить не вміє. Чи ж не з того царедвору І повії в нас пішли? Наплодив той цар немало Нам тієї секс-краси. 14.12.1989 БЕЗХАТЧЕНКИ Під лавкою бомжі і тарахтілки Стоять весь день, щоб взять горілки. Від "голоду" усі аж отупіли, Що аж носи у бідних посиніли. І язиком не можуть ворухнути: Таке верзуть, аж гидко чути, Понапиндючують всі брови – Ждуть молока з-під вражої корови. Від "голоду" порозпухали морди, І сунуть в лавку, як татарські орди,