Ставка більша за життя. Частина 2
- Автор: Збых Анджей
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Микола Дуркевич
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Ставка більша за життя. Частина 2». Краткое содержание книги:
Одне завдання відповідальніше за друге, але Мочульський, що діє під прибраним ім’ям Ганса Клосса, знаходить у собі силу волі не схибити у ворожому оточенні, вийти переможцем у поєдинках із абвером та гестапо.
Книжка складається з шести новел, в основу яких лягли воєнні події 1943–1944 років. Вони є продовженням однойменного роману польського автора, що виходив у видавництві 1970 року.
— Це ніби хрещення в Сен-Жілі, — сміявся капітан. — Кожен з нас скуштував цього, крім оцієї мавпи, — він показав на лисого саперного капітана, що стояв зараз навколішках перед Жанною і благав: “Ви мені обіцяли!”
Було далеко за північ, коли гості почали розходитися.
— А ви не хочете залишитися, обер-лейтенанте? — пригорнулася до Клосса Жанна.
Сапер з ненавистю глянув на Клосса.
— Чому він? Ви ж обіцяли…
— Терпіння, капітане. До побачення, панове, сподіваюсь зустрітися з вами завтра.
Тільки коли за ними зачинилися двері, Жанна відпустила руку Клосса. Вмить від її п’яної веселості не лишилося й сліду.
— Так буде краще, — сказала вона. — Хай думають, що ти мій коханець. — На превелике здивування Клосса, вона була зовсім твереза. — Дай мені цигарку. Ну що, твої сумніви розвіялися? — А коли він кивнув, Жанна показала на сходи. — Ходімо, хтось хоче з тобою познайомитись.
Чорна, прокурена люлька, густе темне волосся над низьким чолом. Так, сумніву не було. Генрі, що чекав їх нагорі, крокуючи по кімнаті, був тим самим чоловіком, з яким рік тому Клосс зустрівся в паризькому готелі “Ідеал”.
— А мені сказали, що тебе вивезли, — міцно потиснув Клосс руку француза.
— Це правда, — відповів той. — Але дорогою я втік. Зараз, як бачиш, знаходжусь тут. Щоправда, тимчасово.
Генрі пояснив Клоссові суть справи. Кілька тижнів тому в Сен-Жілі заарештовано начальника тутешнього підрозділу макі — Марка. Він попався по-дурному. Документи в нього були чужі, але справжні. Намагаючись швидко дістатися в Гавр, Марк підсів у кабіну попутної машини. Виявилося, що шофер віз украдені з німецького складу консерви. Водія і всіх пасажирів, певна річ, посадили, але німці, звичайно, не здогадуються, хто попався їм до рук, бо до суду тримають Марка в тутешній тюрмі. Марк дуже багато знає не тільки про місцеві справи, а й про зв’язки з союзниками, знає, крім того, людей, які тримають зв’язок з нашим Центром через швейцарську філію. Тому Центр наказав обов’язково звільнити Марка. Діставши звістку про Клоссів приїзд, вони хотіли встановити з ним зв’язок якнайшвидше, бо його допомога була конче потрібна при підготовці операції. Однак не пощастило: Жан-П’єр виказав пароль фон Ворманну, а потім загинув під час нападу на в’язницю.
Клосс коротко переказав їм свою розмову з фон Ворманном, а також розповів про конфлікт, що, на його думку, існує між Елертом і лейтенантом з моноклем. Все це, резюмував він, дає можливість вести гру.
— Страшенно ризикована гра, — мовила Жанна, — але іншого виходу в нас, здається, нема.
— Припустимо, — втрутився Генрі, — що Ворманн ще не повідомив Елертові, що він справді вирішив діяти самостійно. Але не виключено також, що Ворманн працює, скажімо, на СД, а спроба шантажувати є приключкою глибше проникнути в підпілля. Так чи інакше, він надто багато знає про нас і його треба ліквідувати.
— Так, але в нього є ще десь звідомлення про розмову з Клоссом, — сказала Жанна. — Стривайте, стривайте, — пригадала вона, — цей капітан саперів казав, що був сьогодні в Гаврі разом з фон Ворманном. Там його сестра співає в кабаре.
— Авжеж, — підхопив Клосс, — для нього найбезпечніше — це сховати конверта з рапортом Елертові у сестри. Він знову відчув у роті маленьку скляну ампулу, приклеєну під яснами. — Я маю один план, — поволі почав Ганс. — Божевільний план і, крім того, страшенно небезпечний для Жанни. Але якщо ти згодишся, — звернувся він до дівчини, — то це дасть нам деякі шанси.
— Якщо треба… — знизала вона плечима. — Не знаю, чи ви повірите, але мені іноді жити не хочеться…
— Не скигли, — сердито перебив її Генрі, — ти не одна! — Він набив люльку свіжим тютюном, затягся і випустив дим. — Говори, Клосс, — наказав він. — Минулого року, в Парижі, у тебе теж був план, і досить непоганий… Відтоді мені подобаються твої ідеї. Тільки пам’ятай, що йдеться не лише про тебе, а також про звільнення Марка.
— Хай буде так, — відповів Клосс і виклав їм свій план.
Протягом наступних чотирьох днів нічого цікавого не сталося. Клосс по кілька разів на день зустрічався з фон Ворманном, Передусім у кабінеті, де лейтенант, вдаючи, ніби між ними нічого не було, холодно доповідав Клоссові про щоденний стан приготувань до перекидання групи агентів у Англію.
Після обіду вони, як правило, грали в більярд, та Ворманн ні разу не обмовився про справу, коли не вважати на кинуту мимохіть фразу між ударами: