Ставка більша за життя. Частина 2
- Автор: Збых Анджей
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Микола Дуркевич
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Ставка більша за життя. Частина 2». Краткое содержание книги:
Одне завдання відповідальніше за друге, але Мочульський, що діє під прибраним ім’ям Ганса Клосса, знаходить у собі силу волі не схибити у ворожому оточенні, вийти переможцем у поєдинках із абвером та гестапо.
Книжка складається з шести новел, в основу яких лягли воєнні події 1943–1944 років. Вони є продовженням однойменного роману польського автора, що виходив у видавництві 1970 року.
— Здається, що розумію, пане полковник. Унтер-офіцер квартирної служби, від якого добряче
відгонило горілкою, запропонував Клоссові провести його на квартиру, але обер-лейтенант подякував, попросивши прислати туди тільки свою валізу.
Надворі трохи розгодинилося, з-за хмар виглянуло бліде сонце. Клосс легко знайшов невеличку віллу під п’ятим номером, де мав оселитися. Літня жінка, господиня і єдина мешканка вілли, мовчки провела його всередину, показала його кімнату з венеціанським вікном, крізь яке видно було весь розташований уступами Сен-Жіль, а далі — синю смужку моря. Вона зняла з Широкого ліжка яскраво-червоне покривало, з стіни — фотокартку мужчини в мундирі французького офіцера часів першої світової війни з хвацько підкрученими вусиками і тихо зачинила за Собою двері. Клосс майже відразу заснув.
Його розбудив стук у двері. Клосс підвівся, повернув ключ у замку. На порозі стояла молода жінка.
— Вам принесли речі, — вона подала валізу.
— Мені сказали, — промовив Клосс, — що в цьому будинку живе лише самотня літня дама. Я гадав, що це та, котра мені відчинила.
— Це правда, — відповіла дівчина. — Але дозвольте мені зайти. Вона пішла по крамницях, а я скористалася з її відсутності, щоб вас провідати.
— Будь ласка, сідайте, — Клосс підсунув їй стільця. — Але чи добре я почув? Ви прийшли саме до мене?
— Сен-Жіль — маленьке містечко, пане обер-лейтенант, і чутки ширяться тут з швидкістю блискавки. Жоден новий приїжджий не лишиться поза увагою тутешніх мешканців, а коли ще ваш унтер-офіцер полюбляє й випити, то можна навіть дізнатися, що нового офіцера звуть Гансом Клоссом.
— Не розумію, — різко сказав він. — Що ви тут робите? Чого ви шукаєте? І що з того, що мене справді звуть Гансом Клоссом? Він відчув, що його огортає крижаний спокій, — це бувало з ним завжди, коли нерви напружувались до краю.
— Я прийшла відвідати обер-лейтенанта Клосса, оскільки тепер, — вона вимовила це слово з особливим притиском, — я вже знаю, що саме вам повинна щось сказати.
— Говоріть, — кинув Клосс, але ще до того, як вона заговорила, знав, про що піде мова.
— У Парижі найкращі каштани ростуть на майдані Пігаль.
Він узяв цигарку, потім почастував дівчину. Треба було виграти час. Клосс майже фізично відчув зашморг, що стискав його за горло.
— Отже, ви прийшли для того, щоб розказати мені, які смачні каштани ростуть на майдані Пігаль? Я недавно був у Парижі й куштував каштани, і хто зна, можливо, вони були саме з майдану Пігаль. Але я не думаю, щоб вони чимось різнилися від тих, які ростуть на майдані Опери.
— Не прикидайтесь, обер-лейтенант, — поважно мовила вона. — Ви не гірше за мене знаєте дві останні фрази пароля.
— Пароля? Чудово, мадемуазель. Чи не здається вам, що коли я не матиму від вас детальних пояснень, то накажу вас негайно заарештувати?
— Зрозуміло, — спохмурніла дівчина. — Значить, нещастя вже сталося — хтось уже приходив до вас із цим паролем…
Клосс мовчав. Невже це провокація? Якщо так, то надто груба. Елерт не скидається на дурня. А може, інтуїція його не підвела, і фон Ворманн — провокатор? А тоді… Дівчина не здавалася зляканою, навпаки, вона поводилась вільно, навіть дуже вільно.
— Ви ведете небезпечну гру, я — офіцер абверу.
— Я знаю про це і тому прошу вислухати мене уважно. — Вона підійшла до дверей, відчинила їх і знову замкнула на ключ. — Три тижні тому ми не знали вашого прізвища, у нас був тільки детальний словесний портрет. Наш чоловік був необережний. Потім він попав до рук німців. Якщо він був живий, то вони могли випитати в нього пароль. Кожен, хто до вас з ним звернеться, — провокатор.
— Отже, ви…
— Мене ви зможете знайти в пансіонаті “Ле Труа”, звуть мене Жанна Моле. Дорогу туди вам покаже кожен німецький офіцер.
— Я не розумію, про що ви говорите.
— Коли зрозумієте — приходьте.
— А якщо я накажу вас заарештувати?
— Ти не зробиш цього, Я-23. Я розумію: ситуація безглузда і суперечить всім принципам нашої роботи, але іншого виходу не було, я боялася, що мене хтось випередить. Прошу вас тепер — вийдіть надвір і подивіться, чи не крутиться коло будинку хтось підозрілий. Надалі я зможу відвідувати вас зовсім вільно, бо належу до жінок, яких звикли бачити в товаристві німецьких офіцерів, — сказала вона із злістю.
Вулиця була безлюдна.
— Не баріться, приходьте сьогодні ввечері, — сказала вона вже в передпокої. — Коли сталося щось погане, подумаємо про це вкупі. Без нас ви нічого не зробите. Ви німець?