Ставка більша за життя. Частина 2
- Автор: Збых Анджей
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Микола Дуркевич
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Ставка більша за життя. Частина 2». Краткое содержание книги:
Одне завдання відповідальніше за друге, але Мочульський, що діє під прибраним ім’ям Ганса Клосса, знаходить у собі силу волі не схибити у ворожому оточенні, вийти переможцем у поєдинках із абвером та гестапо.
Книжка складається з шести новел, в основу яких лягли воєнні події 1943–1944 років. Вони є продовженням однойменного роману польського автора, що виходив у видавництві 1970 року.
— У тебе немає іншого виходу.
— Міг би й знайтися.
— Тікати, покинути все під три чорти? Ти не схожий на людину, яка відступає напівдорозі. Окрім того, твої керівники будуть невдоволені, якщо ти замовкнеш саме зараз, у найпотрібніший момент. Вторгнення — справа місяців, а можливо, й днів.
— От ти сам собі й відповів на свої питання. Ти певен, що я працюю на англійців?
— А на кого ж іще ти міг би працювати? — усміхнувся Ерік і розлив коньяк у чарки. — А тепер, мій любий, перейдемо до третього питання. Наш родинний маєток під Інстербургеном вимагає чималих коштів. Його треба поставити на ноги в інтересах самої Німеччини. Тому мені потрібні десять тисяч доларів. Відразу. Назвемо це першою сплатою.
— Отже, просто шантаж?
— Гидке слово, Гансе. Фон Ворманни ніколи не бруднили рук шантажем. Це просто гонорар. Адже ти теж не працюєш даром? Я гадаю, що міг би стати в пригоді так само, як і ти.
— Дорого себе цінуєш.
— Так само дорого ціную й тебе. Ти вважаєш, що не вартий таких грошей?
— Це можуть сказати тільки ті, хто мною командує
— Даю тобі тиждень, або ні — десять днів. За цей час ти повинен дістати гроші. А тоді поговоримо про решту суми.
— А якщо я не дам тобі грошей?
— Ну що ж, тоді мені не лишиться нічого іншого, як повідомити про все Елертові. Але запевняю тебе — це крайність. Мені було б дуже неприємно і жаль робити це. За твоє здоров’я, Гансе, — він підняв чарку. — Ага, ще одне. На той випадок, коли б ти захотів мене ліквідувати, ну, скажімо, якби мене переїхав якийсь автомобіль або застрелили французькі партизани, я вирішив себе застрахувати. Ось тому я написав детальний звіт про нашу розмову і віддав у надійні руки. А зараз давай вип’ємо за наше майбутнє співробітництво. Не п’єш? Важко, ну тоді я вип’ю сам. Тепер я відповів тобі на запитання, яке ти мені поставив на початку нашої бесіди. Ти питав, де в Сен-Жілі можна розважитись? Раджу тобі піти в пансіонат “Ле Труа”. Туди ходять усі наші офіцери, я теж часом туди заглядаю. Скажу тобі ще, що чоловік, який так необережно назвав мені пароль, теж бував там. Але будь обережний. Пансіонат “Ле Труа” відомий і полковникові Елерту.
Клосс поволі пив коньяк, придивляючись до худих, кістлявих пальців фон Ворманна, які барабанили по мармуровій плиті столика.
— Я, мабуть-таки, скористаюся твоєю порадою, — сказав він. Потім вирішив підлеститися до Ворманна. — Ти небезпечний противник, Ерік. І ти, напевне, маєш рацію. У мене справді немає іншого виходу, як піти з тобою на згоду. А коли йдеться про суму…
Фон Ворманн перебив його на півслові:
— Не пробуй зі мною торгуватись, любий мій. — Він підвівся. — Ти мусиш добре все обміркувати, тому я тебе лишаю самого. — Він статечно, по-прусському кивнув. — Прощавай, Гансе. Сподіваюсь, що завтра ми зіграємо з тобою в більярд.
Клосс нарешті лишився сам. У казино панував гамір. Хтось поставив платівку. В куточку п’яні танкісти горлали баварських пісень. Він покликав кельнерку, щоб розрахуватись, але виявилось, що елегантний фон Ворманн уже заплатив.
Клосс вийшов на темну вулицю, в обличчя вдарило холодне повітря. Падав лапатий мокрий сніг і танув, ще не торкнувшись землі.
Йому відчинила огрядна служниця, вусата, як гусар, взяла в нього шинель і кашкет і жестом показала на засклені двері, з-за яких долинав хрипкий звук патефона. Коли Клосс з’явився в дверях салону, ніхто не звернув на нього уваги. Жанна Моле про щось жваво розповідала трьом капітанам, а ті реготали, якийсь штурмфюрер СС намагався розстебнути сукню звабливій жінці, а молоденький лейтенант військово-повітряних сил самотньо танцював фокстрот, щоразу чіпляючи стільці.
— О, прийшов хтось новий, — помітила Жанна і підійшла до Клосса з чаркою. — Будь ласка, відрекомендуйтесь, налийте собі й сідайте. — Вона була п’яна й ледве трималася на ногах.
Клосс поцілував її в руку.
— Мій приятель, — сказав він, — порадив завітати до вас.
— Це найвеселіше місце в Сен-Жілі, — гаркнув молоденький льотчик прямо на вухо Клоссові.
— Якби не Жанна, — обняв Клосса в пориві п’яної розчуленості саперний капітан, — тут можна було б здохнути з нудьги. Хай живуть милі французькі жінки, панове!
Тим часом Жанна присіла до Клосса.
— Ви нещодавно приїхали? — щебетала вона. — А дружина в вас є? Дружина, якій купують французькі духи і яку зраджують у Франції? Духи дістану вам я, а щодо зради… — Жанна пригорнулася до нього. — Потанцюємо?
У Клосса замакітрилося в голові. Він уже чимало випив цього вечора, а темп, у якому спорожнялися пляшки в пансіонаті “Ле Труа”, ошелешив навіть його. Він помітив, що кудись зникли есесівець з білявою дівчиною, а на їхньому місці на канапі хропів через ніс молоденький льотчик. Один з капітанів, підійшовши до Клосса, сказав, що він, як новачок, може лишитися тут до ранку.