Ставка більша за життя. Частина 2
- Автор: Збых Анджей
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Микола Дуркевич
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Ставка більша за життя. Частина 2». Краткое содержание книги:
Одне завдання відповідальніше за друге, але Мочульський, що діє під прибраним ім’ям Ганса Клосса, знаходить у собі силу волі не схибити у ворожому оточенні, вийти переможцем у поєдинках із абвером та гестапо.
Книжка складається з шести новел, в основу яких лягли воєнні події 1943–1944 років. Вони є продовженням однойменного роману польського автора, що виходив у видавництві 1970 року.
— Ні, — мимоволі відповів Клосс і відразу збагнув, що цією відповіддю розкрив себе перед Жанною Моле. Справи погані, — мовив він. Я прийду ввечері, якщо зможу.
Це означало, що він прийде, коли до того часу Ворманн не віддасть його в руки Елертові. Або ще простіше — якщо він буде живий, бо взяти себе живцем він не дозволить.
Жанна кивнула. Вона зрозуміла його саме так.
Клосс сидів у казино й чекав на фон Ворманна. Це єдине, що йому лишалося. Тільки-но пішла Жанна, він зайшов до штабу, де дізнався, що полковник Елерт поїхав одразу після розмови з ним і повернеться, очевидно, аж уранці. На жаль, буркотливий фельдфебель нізащо не хотів сказати, чи викликав полковник до від’їзду лейтенанта фон Ворманна. Але це ще ні про що не свідчило, адже фон Ворманн міг зустрітися з Елертом десь у місті або полковник міг зайти до кімнати, де сидів фон Ворманн. А може, вони поїхали разом? Бо кістлявого лейтенанта з моноклем Клосс ніде не міг зустріти, хоч протягом кількох годин тинявся вулицями Сен-Жіля, заходячи до всіх кав’ярень і ресторанів. Єдиним місцем, куди він міг би прийти ввечері, було казино. Клосс випив уже третю чарку коньяку, за кожним ковтком відчуваючи в роті стороннє тіло: після того, як пішла Жанна, він спеціальним клеєм приклеїв до ясен маленьку скляну ампулу, яка в безвиході могла бути рятунком.
У дверях з’явився фон Ворманн. Нарешті! Клосс відчув полегшення. Ерік, зупинившись на порозі, розгледівся і, побачивши Клосса, рушив до нього.
— Вина чи чарку коньяку? — запитав Клосс.
— Коньяк, ясна річ, — він помітив три порожні чарки на мармуровому столику. — А ти, я бачу, не марнуєш часу. Ти вже помітив, що тут гидотне вино? Я б щось перекусив. Ти вже вечеряв?
— Авжеж, — збрехав Клосс. — Але тут страшенно нудно. Ти не знаєш, де в Сен-Жілі можна добре розважитись?
— Це залежить від того, як розважатись, — відповів фон Ворманн. — Є, як ти знаєш, більярд, я охоче з тобою зіграю. Але я думаю, що спершу нам треба поговорити.
— Про що? — здивувався Клосс.
— Я вважаю, що ми повинні скінчити нашу розмову.
— Даруй, але я геть забув, про що ми говорили. Здається, про більярд?
— Слухай, Гансе, — нахмурився Ерік, — я не люблю жартів. І, відверто кажучи, не розуміюся на них. Мені здається, що сьогодні вранці ми сказали один одному досить багато.
— Що ти маєш на увазі?
— Майдан Пігаль, де продаються найкращі каштани.
— Атож, — Клосс немовби щось пригадав. — Вранці ти теж натякав про якісь каштани, — розсміявся він.
— Ти вибрав погану тактику, — Ворманн поволі цідив коньяк. — Сьогодні вранці ти достеменно назвав відповідь. Я гадаю, що полковник Елерт вельми зацікавився б тим, що, нарешті, знайшлася людина, яка знає пароль.
— Ти вже теж сьогодні випив, — зухвало сказав Клосс. Він відчув впевненість у собі. Із слів фон Ворманна виходило, що він ще не сповістив Елертові, а отже, не все уже втрачено.
— Зрозуміло, — Ворманн знову відпив ковток. — Не думай, що я дурень, Гансе. Тебе хтось попередив, так? — Він не чекав відповіді. — Пароль знали тільки ми з Елертом. Ми допитали чоловіка, який виказав його мені замість тебе. Я висловлююсь ясно?
— Скажімо, так.
— Я вже три тижні чекаю людини, яка знає відповідь. З’явився ти, Клосс. Звичайно, ти можеш подумати, що Елерт не повірить мені просто так, без жодних доказів, — він повільно допив чарку. — Припустимо, що ти маєш рацію, але коли він навіть не повірить мені, твоїй кар’єрі все одно край.
— Одначе ти не доповів Елертові?
— І як ти гадаєш, чому? Мені нікуди квапитись. Я ще маю час, Гансе. Це означає, що ти повинен квапитись.
— З чим?
— Уявімо собі, що я не маю бажання доповідати Елертові. Уявімо також, що я не хочу тобі заважати. А може, — Ерік фон Ворманн знизив голос, — може, я не вірю в перемогу рейху, гітлерів, елертів та іншої наволочі, може, я ладний працювати з тобою проти них.
— Певно ж, не даром, так, Ворманне?
— Ганс Клосс, коли твоя ласка. На кого ти працюєш? Тільки ти ж розумієш, що коли я згоден співробітничати з англосаксами, то це не означає, що я працюватиму з більшовиками.
— Вони ж союзники, — пояснив Клосс. — Він усе ще не міг збагнути, куди хилить фон Ворманн.
— Фі, — фиркнув той, — поки що союзники. Отже, по-перше, я хочу знати, на кого працювати, по-друге, з ким контактуватись тут, а по-третє… — Він знову знизив голос: — Про третє питання ми поговоримо через деякий час.
— Ти поводишся так, ніби працюєш в абвері з учорашнього дня. Невже ти гадаєш, що я що-небудь скажу?