Тягар пристрастей людських

Він мовчки поцілував її. У її голосі прозвучало справжнє страждання, і хлопець злякався. Йому ніколи раніше не спадало на думку, що всі її слова були правдою.

— Мені надзвичайно шкода. Ви ж знаєте, як я страшенно вас люблю. Я б дуже хотів, аби ви переїхали до Лондона.

— Ви знаєте, що я не зможу. Місце майже неможливо знайти, до того ж я ненавиджу англійське життя.

Зворушений смутком міс Вілкінсон і не підозрюючи, що вона прикидається, Філіп продовжував стискати її в обіймах. Йому лестили її сльози, і він цілував жінку зі справжньою пристрастю.

Але за кілька днів міс Вілкінсон влаштувала йому справжню сцену. У будинку вікарія пограти в теніс зібралися гості. Серед них було двоє дівчат — доньки відставного майора з Індії, котрий нещодавно оселився у Блекстейблі. Обидві були гарненькі, одна Філіпового віку, а друга на рік чи два молодша. Дівчата звикли до товариства юнаків (вони розповідали історії з життя гарнізонів у Індії, а в ті часи всі захоплювалися оповіданнями Редьярда Кіплінга) і почали весело кепкувати з хлопця. Це було щось новеньке, безтурботне і радісне, йому сподобалося — зазвичай молоді панянки у Блекстейблі поводилися з племінником священика надзвичайно серйозно. Якийсь бісик усередині змусив його шалено фліртувати з обома дівчатами, а оскільки він був єдиним кавалером, сестри радо відповідали йому взаємністю.

Виявилося, що дівчата добре грають у теніс, і Філіп, стомившись від перекидання м’ячем із міс Вілкінсон (вона почала грати лише в Блекстейблі), запропонував їй після чаю зіграти з дияконом проти його дружини, а потім він зіграє з новими гостями. Хлопець підсів до старшої міс О’Коннор і тихенько сказав:

— Спочатку позбавимося від недотеп, а потім зіграємо веселеньку партію.

Вочевидь, міс Вілкінсон почула його — вона кинула ракетку і, пояснивши свою поведінку головним болем, пішла геть. Усім було зрозуміло, що вона образилася. Філіпа дратувало те, що вона винесла все на публіку. Партія почалася без неї, але незабаром місіс Кері покликала племінника.

— Філіпе, ти образив почуття Емілі. Вона пішла до себе в кімнату і плаче.

— Через що?

— Ой, щось там із партією недотеп. Піди до неї і скажи, що не хотів її образити, будь хорошим хлопчиком.

— Гаразд.

Він постукав у двері міс Вілкінсон і увійшов, не дочекавшись відповіді. Жінка лежала долілиць на ліжку й ридала. Хлопець торкнувся до її плеча.

— Послухайте, яка, в біса, різниця.

— Дайте мені спокій. Я більше ніколи з вами не розмовлятиму.

— Що я такого зробив? Мені страшенно шкода, що я образив ваші почуття. Я не навмисно. Чуєте, вставайте.

— Ох, я така нещасна. Як ви можете бути таким жорстоким зі мною? Ви ж знаєте, що я ненавиджу цю дурнувату гру і граю лише для того, щоби скласти вам компанію.