Тягар пристрастей людських
- Автор: Моэм Сомерсет Уильям
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4783-3
- Переводчик: Елена Даскал
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тягар пристрастей людських». Краткое содержание книги:
Одягався Філіп якомога повільніше, аби відкласти мить, коли доведеться побачитися з жінкою, а коли він нарешті спустився до їдальні, на серці у нього був камінь. Усі вже прочитали молитви і взялися за сніданок.
— Сонько, — весело вигукнула гостя.
Він подивився на неї і ледь чутно зітхнув із полегшенням. Жінка сиділа спиною до вікна. Сьогодні вона мала по-справжньому привабливий вигляд. Філіп замислився, чому так погано думав про неї. Задоволення собою знову повернулося до юнака.
Зміни в її поведінці заскочили Кері зненацька. Одразу після сніданку міс Вілкінсон тремтячим голосом зізналася йому в коханні, а коли трохи пізніше вони пішли до вітальні на урок співів, жінка підняла до нього обличчя посередині гами і сказала:
— Embrasse-moi[110].
Коли Філіп нахилився, вона обхопила його руками за шию. Стояти так було дещо незручно — він мало не задихнувся.
— Ah, je t’aime. Je t’aime. Je t’aime[111], — вигукнула міс Вілкінсон зі своїм екстравагантним акцентом.
Філіп волів, аби вона розмовляла англійською.
— Послухайте, не знаю, чи пам’ятаєте ви, що повз вікно будь-якої миті може пройти садівник.
— Ah, je m’en fiche du jardinier. Je m’en refiche, et je m’en contrefiche[112].
Він подумав, що все це дуже нагадує французькі романи, і незрозуміло чому роздратувався.
Урешті-решт він сказав:
— Гаразд, я, мабуть, пробіжуся до пляжу і занурюся в воду.
— Ох, ви ж не збираєтеся покидати мене саме сьогодні вранці — цей ранок такий особливий.
Філіп не зовсім зрозумів, чому не слід було так робити, але це не мало значення.
— Ви хочете, щоб я залишився? — усміхнувся він.
— Ох, любий! Та ні, йдіть. Ідіть. Я буду думати, як ви змагаєтеся з морськими хвилями, як занурюєте своє тіло в широкі води океану.
Він узяв капелюх і подався на пляж.
«Але й дурниці базікають жінки!» — подумав мовчки.
Однак Філіп був задоволений і щасливий, йому лестило все, що відбувалося. Вочевидь, міс Вілкінсон геть втратила від нього голову. Філіп кульгав уздовж головної вулиці Блекстейбла і трохи зверхньо дивився на перехожих. Він кивав багатьом знайомим і, повідомляючи усмішкою, що впізнав їх, думав собі: «Якби ж вони тільки знали!» Йому страшенно хотілося, щоби хтось довідався. Філіп подумав, що напише листа Гейвордові й подумки вже почав складати його. Він напише про садок і троянди, про тендітну французьку гувернантку, котра своїм ароматом і примхами нагадує екзотичну квітку. Він скаже, що міс Вілкінсон француженка, зрештою, вона так довго жила у Франції, що майже стала нею, та й, знаєте, було б непорядно видавати всі подробиці. Він розповість Гейворду, як уперше побачив її у чарівній мусліновій сукні і як вона простягнула йому квітку. Він вигадав прекрасну ідилію: сонце і море додали пристрасті та магії, зірки — поезії, а будинок вікарія став вишуканими декораціями. У Філіпових вигадках відчувався вплив Мередіта: героїня не нагадувала Люсі Феверал чи Клару Мідлтон[113], але була невимовно прекрасною. Філіпове серце загупало в грудях. Власні фантазії так сподобалися йому, що, вилізши на берег, мокрий і тремтячий хлопець повернувся до купальної кабінки і знову поринув у думки. Він уявляв собі ту, котрою захопився: наймиліший на світі маленький носик, великі карі очі — він опише її Гейвордові — копиця м’якого каштанового волосся, у яке так приємно занурюватися обличчям, шкіра, схожа на осяяну сонячними променями слонову кістку, і червоні, як троянди, щічки. Скільки їй років? Напевно, вісімнадцять, а звуть її Мюзетта. Її сміх нагадує дзюркотіння джерельця, а голос, такий м’який і глибокий, — найсолодша музика, яку доводилося чути Філіпу.
110
Обійми мене (фр.).
111
Ах, я кохаю тебе. Кохаю тебе. Кохаю тебе (фр.).
112
Ох, мене не цікавить садівник. Я не зважаю на нього, і він мене не цікавить (фр.).
113
Героїні романів Мередіта.