Тягар пристрастей людських

— Не так близько до будинку, Філіпе, — застерегла жінка. — Уявіть, якщо раптом хтось вийде з нього.

Він відвів її до городчика, куди навряд чи хтось міг зазирнути, і цього разу міс Вілкінсон не думала про щипавок. Юнак пристрасно поцілував її.

Його дивувало те, що жінка не подобалася йому вранці та не надто подобалася в обідні години, але ввечері зводила з розуму одним дотиком руки. Кері навіть не уявляв, що зможе казати слова, які шепотів їй; вдень він точно не наважився б на таке, а зараз зачудовано й задоволено прислухався до сказаного.

— Як чудово ви залицяєтеся, — зауважила міс Вілкінсон.

Він сам теж так гадав.

— Ох, якби я тільки міг сказати всі слова, що палають у серці! — гаряче прошепотів хлопець.

Усе було неймовірно. Це була найзахопливіша гра, в яку йому доводилося грати, і найкраще в ній було те, що він майже відчував усе, про що казав. Філіп лише трошки перебільшував. Його страшенно цікавив і збуджував ефект, який справляли на міс Вілкінсон промовлені слова. Жінці, вочевидь, довелося докласти зусиль, коли вона нарешті нагадала, що час повертатися.

— Ох, не йдіть так рано, — скрикнув він.

— Я мушу йти, — пробурмотіла жінка. — Мені страшно.

Раптом інтуїція підказала Філіпові, як варто вчинити.

— Я не можу повернутися просто зараз. Посиджу трохи тут і подумаю. У мене палає обличчя. Нічне повітря трохи освіжить його. На добраніч.

Він простягнув руку з серйозним виразом обличчя, і міс Вілкінсон мовчки потисла її. Йому почулося здавлене ридання. Ох, як надзвичайно! Коли, тривалий час понудьгувавши наодинці в садку, хлопець повернувся додому, міс Вілкінсон уже лягла спати.

Після цієї ночі все між ними змінилося. Наступні два дні Філіп поводився, як спраглий коханець. Юнакові страшенно лестило, що міс Вілкінсон закохалася в нього: вона зізналася йому в цьому і англійською, і французькою. Жінка засипала Філіпа компліментами. Ніхто раніше не казав йому, що в нього чарівні очі й чуттєві вуста. Кері ніколи не переймався власною зовнішністю, але тепер, щойно випадала нагода, задоволено розглядав себе в дзеркалі. Як приємно було відчувати пристрасть, яка охоплювала душу міс Вілкінсон, коли він цілував її. А цілувалися вони чимало: легше було займатися цим, ніж промовляти слова, яких, як підказувала Філіпові інтуїція, жінка чекала від нього. Зізнаючись, що обожнює її, хлопець досі почувався дурнем. Йому хотілося мати когось, перед ким можна було трохи похизуватися і радо поділитися незначними подробицями своєї перемоги. Часом сказане міс Вілкінсон збивало його з пантелику. Він мріяв, аби поруч опинився Гейворд, пояснив йому, що вона має на увазі, і порадив, що краще робити далі. Кері не міг вирішити, чи слід пришвидшити розвиток подій, чи дозволити їм природно розвиватися. У них залишилося всього три тижні.

— Думка про це нестерпна, — жалілася міс Вілкінсон. — У мене серце крається. А потім ми, можливо, більше ніколи не зустрінемося.

— Якщо ви хоч трохи любите мене, то не будете зі мною такою жорстокою, — шепотів юнак.