Твори в п'яти томах. Том V
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Серия: Володимир Владко. Твори в п'яти томах #5
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Твори в п'яти томах. Том V». Краткое содержание книги:
В цьому томі подано тільки вибрані оповідання. Всі вони друкуються з деякими змінами та виправленнями.
Антохін увесь подався вперед, нервово схопився за підвіконня. І тієї ж секунди пролунав його голос — схвильований, тремтячий:
— Рухається! Рухається!..
Старий учений не помилявся! Прозорі крильцята семафора на ажурній конструкції лінькувато, ніби знехотя хитнулися. Так, наче їх гойднула чиясь некваплива рука. Непевний рух в один бік, потім у другий. І нарешті крильцята повільно обернулися навколо своєї осі. Мотори працювали! Вони тягнули крильцята семафора. Електрична енергія без дротів, як було задумано, дійшла до приймальної станції.
Всіма шанований Іван Петрович Антохін, поважний сивий академік, підстрибнув, як школяр, сплеснув руками і рвучко обернувся до своїх асистентів. Широка радісна усмішка сяяла на його обличчі.
— Га? Крутиться, друзі мої, крутиться! Що? Все правильно! А ви сумнівались!.. Е, я знаю, що сумнівалися, по очах бачив! Га? Ну, хіба ж це не чудесно? Крутиться, крутиться!
Він повторював одне й теж слово, сміявся, раз у раз поглядаючи у вікно, з якого було видно, що крильцята семафора й справді крутилися дедалі швидше, майже зливаючись у прозоре коло.
— Вітаю, вітаю вас, друже мій Петре Микитовичу! — Іван Петрович потиснув руку Олд-Боєві.
Потім урочисто подав руку дещо зніяковілому Богданові:
— Вітаю! Ми перемогли!
Олд-Боєві чомусь здалося, що він дуже втомився. Заболіла спина, захотілося потягнутися, випростатись. Він повільно, щоб не звертати на себе уваги, й справді потягнувся, розминаючи руки й ноги.
“Певно, далася взнаки втома останніх днів, — подумав він, — адже ми справді працювали не покладаючи рук, тому й спати хочеться”. Він мимоволі позирнув у вікно і завмер. Дивився, роззявивши від подиву рот.
У вікні, хоч воно було й на другому поверсі, показалося знайоме обличчя бухгалтера “Моребуду”. Бухгалтер загрозливо усміхався, хапаючись за підвіконня. Він ліз у кімнату!
— Стій! — вигукнув Петро. — Стій! Бо інакше уб’є електрика!
Та голова, виблискуючи рожевою лисиною, вже потрапила до невидимого проміння, доторкнулася до невидимих повітряних проводів, якими текла електрика високої напруги. Бухгалтер відчайдушно зойкнув і, махнувши руками, упав. Почувся глухий стукіт.
Присутні дивилися одне на одного. Ніхто нічого не розумів. Правда, мало що розумів і Петро, бо все це сталося раптово. Але ось унизу пролунали загрозливі вигуки. Може, ще хтось намагається влізти у вікно? Дивно, адже лабораторія міститься на другому поверсі.
— Стій! — гукнув ще раз Олд-Бой, дивуючись, що більш ніхто не виявляє ознак хвилювання; навпаки, всі присутні в лабораторії наче принишкли. Та зрештою це байдуже! Різким рухом Петро вимкнув генератор. Відразу зникли фіолетові іскри, зникли золотаві віяльця на вістрях стержнів високої напруги. Генератор не працював.
Олд-Бой підбіг до вікна. Він побачив унизу юрбу людей, що загрозливо кричали, прямуючи до входу в лабораторію. І всі вони були лисі!
— Лисі готуються напасти на нас! — вигукнув Олд-Бой, повертаючись до товаришів. Але що за дивина? В кімнаті нікого не було. Пішли з лабораторії, чи що?.. Куди?.. Там же лисі!
Петро знову обернувся до вікна. Попереду біг бухгалтер “Моребуду”. Стривайте, значить, його не вбило електрикою? Мабуть ні, бо він кричав щось, він вів усіх інших. Було чути вигуки — погрозливі, люті:
— До лабораторії!
— Ми їм покажемо!
— Примусимо їх!..
Вигуки ці дедалі гучнішали, вони лунали вже по коридорах, що вели до лабораторії. Лисі прорвалися сюди! Але ж тоді вони можуть напасти на товаришів Олд-Боя, що хоч і втекли з лабораторії, та, напевне, не встигли вийти з будинку…
“Гаразд, я затримаю лисих, — гарячково думав Петро, — не пропущу їх у кімнати, де сховалися товариші. Їхня мета, очевидно, генератор. Ну, заждіть, заждіть, я знайду, чим зустріти вас, будьте певні, ви не пройдете так легко, божевільні, скажені люди!”
Одчайдушний запал охопив Олд-Боя. Він озирнувся навколо. Чим озброїтися?.. Чим захищатися від наступу оскаженілих лисих? Ага, ось!
Він побачив грубий мідний стержень. Схопив його, зважив: годиться! Тепер він відчував у собі справжню відвагу й бойову лють. Розмахував у повітрі мідним важким стержнем і вигукував перед дверима лабораторії:
— Ану, спробуйте! Ану, лізьте! Я вам покажу, ще є порох у порохівницях!
Двері, загуркотіли, відчинилися. Перші лисі показалися на порозі. І це була страшна картина!
Розлютовані обличчя зазирали до кімнати. В повітрі миготіли кулаки, лунали шалені вигуки. А ззаду лисі несли бухгалтера “Моребуду” наче прапор. Вони кричали: