Ставка більша за життя. Частина 2
- Автор: Збых Анджей
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Микола Дуркевич
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Ставка більша за життя. Частина 2». Краткое содержание книги:
Одне завдання відповідальніше за друге, але Мочульський, що діє під прибраним ім’ям Ганса Клосса, знаходить у собі силу волі не схибити у ворожому оточенні, вийти переможцем у поєдинках із абвером та гестапо.
Книжка складається з шести новел, в основу яких лягли воєнні події 1943–1944 років. Вони є продовженням однойменного роману польського автора, що виходив у видавництві 1970 року.
Клосс зайшов у метро і в розкладі руху пошукав назву станції, до якої треба було їхати, щоб дістатися в брудний готель. Знайшов її майже відразу — Анверс. Це була вона — тепер він достеменно пам’ятає. Вийшовши з метро, він перетнув вулицю і пішов правою стороною тротуару в напрямку Кліхи. Минув дві—три вузенькі вулички, за якими виднілася блискуча баня собору Сакре Кер, наступна мала бути… Ще не дійшовши до неї, пригадав, що вона зветься рю де Труа Фре, а готель — “Ідеал”.
Він легко натиснув на латунну ручку і побачив знайому теракотову підлогу, вузеньке віконце консьєржки. Але звідти до нього висунулося обличчя незнайомого чоловіка.
— Ви до кого?
— До господаря, — відповів Клосс і рушив до дверей адміністраторської.
— Як це? — здивувався чоловік. — Ви що, не знаєте? Його вивезли півроку тому. — А потім, помітивши офіцерський мундир, додав: —Я новий господар і не маю нічого спільного з…
Коли він закінчив, Клосса вже як вітром здуло. Так пропала можливість зв’язатися з Центром. Цікаво, чи колишнього власника готелю справді заарештували, чи просто Центр змінив явку?
Якби він говорив з тим чоловіком, хоч це й суперечило б вимогам конспірації, міг би передати Центрові що треба.
Клосс зайшов до першого-ліпшого ресторану. Квапливо з’ївши поганенький обід, подався до невеликого кінотеатру. Коли демонстрували воєнну хроніку, публіка відверто свистіла й сміялася. Клосс із задоволенням відзначив, що ще рік тому такої реакції в Парижі годі було сподіватися. На вулицю він вийшов, коли смеркалося. Дорогою до метро купив у перекупки торбинку смажених каштанів. “Треба покуштувати, — подумав він, — чи справді найкращі каштани ростуть на майдані Пігаль”.
Останнім часом йому не щастило на поїзди — дорогою англійці знову розбомбили ще одну вузлову станцію, і Клосс дістався в Сен-Жіль тільки під ранок.
У комендатурі він дізнався, що полковник Елерт кудись поїхав і повернеться о полудні. Клосс залишив на прохідній чудом уцілілу валізку, яку витяг з купи залізяччя, і пішов знайомитися з містом.
Мрячив дощик, приморській вітер продував тонке сукно мундира. “Тут холодніше, ніж у Польщі”, — подумав Клосс. Він побачив вивіску готелю “Маджестік”, під якою на простій дощечці кривими літерами було написано “Офіцерське казино”, і вирішив зайти погрітись.
У куточку зали якийсь худорлявий лейтенант, не виймаючи з ока монокля, грав сам із собою в більярд. Шари один за одним з тріском влітали в лузи. Клосс випив чашку поганенької кави, потім чарку коньяку, але ніяк не міг зігрітись.
“Мабуть, я ще дуже кволий”, — подумав він.
Клосс підійшов до більярда.
— Зіграємо? — запропонував він.
Лейтенант мовчки подав йому кий і крейду.
Не промовивши й слова, вони розіграли першу партію, яку Клосс ганебно програв. Лейтенант з моноклем мовчки й серйозно записав результат на дошці. Клосс запропонував реванш. Цього разу худому лейтенантові довелося трохи важче, але, врешті-решт, Клоссу знову довелося здатися.
— Вип’ємо, — сказав переможець. — Моє прізвище фон Ворманн, Ерік фон Ворманн.
— Вельми приємно, обер-лейтенант Ганс Клосс. Оскільки я програв, то дозвольте мені, лейтенанте фон Ворманн, почастувати вас.
— Я вас бачу тут уперше, пане обер-лейтенант, — промовив фон Ворманн, коли вони вже сиділи за маленьким мармуровим столиком на чавунних ніжках.
— Нічого дивного, — відповів Клосс, — я приїхав дві години тому. Навіть не встиг ще відрекомендуватися своєму начальству.
— Ах, ви щойно приїхали! — щиро зрадів фон Ворманн. — А якщо ви збираєтесь відрекомендуватися полковникові Елерту, то ми з вами колеги. — І коли Клосс кивнув, додав: — Я дуже радий, що, нарешті, матиму гідного суперника по більярду.
— Але ви самі бачите, що я не граю так добре, як ви, адже я вам програв.
— Не диво, я граю прекрасно, — Ерік закопилив губу. — Тут взагалі можна було б умерти з нудьги, якби не ця штука… — Він показав на більярд. — Ну, певно, є ще коньяк. А ви звідкіля? — поцікавився Ерік.
— Із шпиталю, — признався Клосс. — З Вісбадена. — І він розповів фон Ворманнові про те, як розбомбили поїзд, яким він мав прибути сюди три тижні тому. Ерік у свою чергу розповів Клоссу про свого янгола-хранителя, котрий велів йому вийти з цього поїзда і випити пива, хоч фон Ворманнові ніколи його не кортіло.
— То ви, значить, видужуючий, — сказав Ерік. — Заздрю вам. Ви, напевне, мали відпустку і добряче погуляли.