Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933

Щоб перемогти своїх опонентів, Хвильовий мав зробити щось більше, ніж просто сперечатися з погляду естетичних імперативів. Основа марксизму — класова боротьба, кульмінацією якої є пролетарська революція. Те, що допомагає пролетаріату та сприяє розвитку історії, є прогресивним; те, що не робить цього, є реакційним та автоматично пов’язаним із дискредитованим класовим ворогом. Комуніст не може підтримувати мистецтво заради мистецтва, але повинен засуджувати того, хто стає на позицію агента буржуазії, байдуже, з власної волі чи ні. Не існує правильного та неправильного поза дихотомією класової боротьби. Саме тому Хвильовий мусив зробити більше, ніж спростувати заяви опонентів; він мав показати, що ті об’єктивно були на боці класового ворога, сільського дрібнобуржуазного куркуля. А не можна йти на компроміс із класовим ворогом, його треба знищити. Це не означає, що Хвильовий та Пилипенко хотіли знищити один одного, певно що ні. Та як марксисти, вони повинні були вдаватися до таких полемічних інструментів, тому що інших ідеологія не дозволяла.

Хвильовий сам зазнав критики, тому що його лінія аргументації була близькою за духом до немарксистських інтелектуалів, дрібнобуржуазної інтелігенції, як тоді казали. Він намагався обійти це, зауважуючи, що будь-яка згода з ним, яку буржуазні націоналісти можуть висловити, робить не більше для дискредитації його поглядів, ніж той факт, що Устрялов та група «Смена вех» підтримали Російську комуністичну партію, дискредитує ленінізм[534]. Тим, хто звинувачував його в ідеалізмі за його естетику «романтики вітаїзму», він заявив: це не має нічого спільного з біологічним вітаїзмом, що, очевидно, збентежило його критиків. За його словами, у тому, щоб віддати перевагу романтизму над реалізмом, не було ніякої суперечності з історичним матеріалізмом, тому що пролетарське мистецтво поєднає ці течії: «Пролетарське мистецтво пройде етапи: романтизму, реалізму і т. д.»[535]. Також його не варто засуджувати за формалізм. Формалізм, погоджувався він, був буржуазним підходом до мистецтва, але формалісти знали про мистецтво більше, ніж їхні марксистські супротивники. Марксисти мали б повчитися в них, але Хвильовий визнавав себе формалістом лиш у тому сенсі, що вимагав художньої строгості[536]. Українська культура мала б відійти від традиції «епігонізму», слов’янської звички мавпування російських розробок, що тягнеться від Котляревського. Це має відбутися не через створення «вузькоутилітарного сахарину» чи напівварварського масовизму, а через віднайдення власного шляху й поворот у бік вічних культурних цінностей Європи[537].