Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933

Невдовзі після виходу своєї першої статті Хвильовий розвинув ідею про «азіятський ренесанс», відстоюючи думку, що мистецтво неможливо збагнути поверховим «класовим аналізом», яке застосовували російські письменники, котрі гуртувалися довкола журналів «На посту» та «Октябрь» разом зі своїми послідовниками в Україні[507]. Мистецтво, пояснював він, не «безглузда абстракція», як дехто переконаний, це «архи-специфічна галузь людської діяльності». Тих, хто вважав інакше, Хвильовий називав троглодитами та висміював, мовляв, свою аргументацію вони ведуть із такої безглуздої позиції, як: «Приймаючи до уваги, що Копернік був пролетарського походження, зібрання, „енегрично фукцируючи“, констатує: земля, і справді крутиться навколо сонця»[508]. Засуджувати мистецтво дореволюційного періоду за те, що воно не було революційним, на його думку, абсурд. Авангард також був далеко не революційним. Хвильовий стверджував, що насправді він відображав цінності ворога соціалістичної побудови — непмана, якому приємно було вірити в те, що змішана економіка повсякдення є перманентною, і який був готовий дозволити, щоб блискучий карнавал авангарду затьмарив собою й замінив соціальні прагнення в мистецтві та виступив у ролі такого собі сурогату реальної соціальної зміни, яка могла загрожувати його становищу. Усе це явище не мало нічого спільного з марксистською естетикою, зазначав він. Для того щоб усвідомити контраст між ленінізмом та авангардом, варто було лише порівняти літературну «октябрську» платформу з промовою Леніна на III Всеросійському з’їзді комсомолу[509].

Що ж стосується українських послідовників масового мистецтва — мистецтва для мас, яких Хвильовий презирливо називав «енки», то вони мали написати щось, що можна було б назвати мистецтвом. Саме їхнє визначення митця вказувало на те, що вони на це не спроможні. Митець має вміти щось більше, ніж просто «в рівні з ходою розвитку кляси-переможниці… дати суспільству корисний твір», оскільки «справжні мистці, як мистці, завжди попереджали свою клясу». Оскільки «мистець, який йде „врівні з ходом розвитку кляси“, перестає бути мистцем»[510].

То як же тоді письменники мають творити пролетарське мистецтво? Хвильовий проводив аналогію між майстрами доби Відродження (Ренесансу) і тими, хто стикався із завданням вести за собою креативне відродження націй, пригноблених імперіалізмом. Європа вже створила свій Ренесанс, а Азія ще чекала на свій: