У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший

І ахнули від подиву й страху, бо сталося щось надзвичайно жахливе! Брами і хвіртка були відчинені навстіж, як і стайня, мертвий Рябко, прострелений кількома кулями, з відкритими очима і пащекою лежав посеред двору у калюжі власної крові, спориш у дворі і під ґанком був згарцьований кінськими копитами і слідами некованих коліс.

Поки Тодось випрягав і заводив до стайні лошаків і коней, Карпо з Ганною заглянули до комори і з жахом зрозуміли, що у них забрано все їстівне: збіжжя, борошно, пшоно, масло й смалець в риночках, олія в пляшках, макуха в кругах, сало в боденці і навіть висівки та обметиця в дерев’яних цебрах. Ганна не змогла стримати сліз, коли виявила, що трус зроблено і в хаті: випито пляшку горілки, з’їдено четвертину сала і кілька цибулин, покришено і недоїдено хлібину. Та, слава Богу, пляшечка олії лишилася неторкнутою, тож Ганна наказала Домашці, Ярисі й Тані чистити гриби, щоб посмажити їх на вечерю, а сама стала розпалювати кабицю.

Онімілий Карпо із Тодосем закопали мертвого пса під кущем калини, Тодось взявся порати худобу, а Карпо сидів під хатою, взявши голову в руки, поки не прийшли  Пилип з Оксаною. Чоловіки одразу стрімголов подалися з двору, а вся в сльозах Оксана розповіла Ганні, що й у них забрано все їстівне, і що від сусідки Явдохи вона довідалася, що у всіх млинах на Горі “червоні ланки” забрали і помол, і крупи, і збіжжя та пшоно, що погромники були з окружкому на чолі із якимось Ленським. Ганна з її слів здогадалася, що Карпо з Пилипом пішли до млина, і стала переживати не стільки за своє, забране вдома, як за людське, що було в млині, адже ж його доведеться віддавати помольникам.

Прийшли з річки качки й гуси, як завжди на ніч, повечеряли діти, окрім Тодося і Домашки, Ганна вклала Гриця й Степанка на сон, школярі сіли круг столу під запаленою лампою за уроки, а Карпа все не було…

Коли вже в сутіні він із Пилипом вернувся, то, тільки-но вступивши у двір, кинувся до поштової скриньки і за мить уже ніс до хати якісь папірці. Один з них був від комісії продзагону, підписаний старшим уповноваженим окружкому Ленським, - про додатковий податок і негайну здачу надлишків хліба державі в розмірі п’ятнадцяти  пудів, які через саботаж комісія змушена експропріювати. Марта Давидівна, яка саме повернулася з Вадиком від родичів із села, звернула увагу, що дата на папірці була проставлена заднім числом. Більшого, вчетверо складеного папірця, Карпо розгорнув, як учителька пішла вже до себе в чуланчик, бо запідозрив якусь каверзу. А писалися в ньому таке:

“Карпе, вороже мій! Цим засвідчую, що я, на твоє і Пилипове горе, ще живий, хоч і ношу тобою нанесені незгойні рани на тілі і болючі рубці – в душі. Бог милостивий, бачу, віддає тобі, дурному, і без мене заслужене, як і Пилипові, руками тих, з ким ви злигувалися, нищачи свій народ і його кращих синів, домагаючись червоних ланок і їхніх мітл, які не обминули й вас сьогодні. Не трачу надії, що я ще зустрінусь із вами, якщо вас, дурних, не прикінчать ваші чекісти, то доточу вам розуму. Набої на вас у мене завжди напоготові. Щадив і щадитиму твоїх дітей, бо вони – наше майбутнє. З тої ж причини не зачепив колись твоєї сміливої й мудрої дружини з дітьми. Тепер маю наказ мого командира Семена Балагури не нищити тебе і твого господарства, бо те зроблять, як нічого не поміняється, твої колишні дволикі соратці і всякі набрідці.

Уклін твоїй вродливій порядній дружині. Я їй подарував тоді життя і честь її не порушив, хоч і знав, що ти рубаєш для ворогів нашого люду удвіруч галуззя, на якому й сам сидиш. Гріхи ваші з Пилипом перед народом непростимі. Я ж свій гріх за перебування в батька Махна спокутував повністю, а пристосовуватись, як ви з Пилипом, хоч і вмру, не буду. Вам, як тим псам, кинули неповську кістку на огриз, то догризайте її, аж поки й себе згризете з колінами. Отож, до зустрічі! Твій невідплатний ворог Антін Максюта. Амінь!”

Голос Пилипа, що читав листа Карпові й Ганні, робився все тихішим, а по читанні Пилип, нічого нікому не сказавши і навіть не попрощавшись, подався додому, як ошалілий. За якийсь час він вернувся, блідий і знищений, принісши такі ж папірці зі своєї поштової скриньки.

- Холодноярівці у місті вибрали банк, з допру всіх звільнили ще з досвітку. Варвара, Леся і Килина пересиділи їх в очереті. Чека прийшло перед обідом, їх уже не було, і займалося до вечора експропріацією хліба. Мені Максюта також грозить, згадує наш загін із Воронянським, пророчить нам долю покійного.

- Видно, брате, ми з тобою дійсно воювали таки на свою голову, обмануті й одурені. Правду казав Більський, мають рацію Таран і Максюта, що без своєї держави нам не жити в гараздах, а ще терплячи грабунки чекістів, яким не видно кінця, - гойдав Карпо головою, ледь не плачучи. – Холодноярівці, Пилипе, також не надія, бо ж ми всі дійсно зайняті землею, розбратані, війська свого не маємо, а чека привезе його з Московщини цілі дивізії разом із заготовачами при потребі. Горе нам, горе, та й більш нічого!