Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Современная русская и зарубежная проза » У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший
У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший

Электронная книга - «У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший». Краткое содержание книги:

Андрій Химко (справжнє прізвище письменника Хименко) — постать особлива, цільна і багатогранна у своїй яскравій обдарованості, високій інтелігентності й ерудованості. Це була людина, сповнена творчої енергії, з пристрасним серцем патріота рідної землі, закохана в історію і культуру багатостраждальної України. Складний і тяжкий життєвий шлях пройшов Андрій Іванович. Він поклав на олтар свободи кращі роки свого життя, проведені в німецьких та сталінських таборах. Але ніколи не корився. Політв’язні Інти в письмових спогадах говорять про нього, як про запального, енергійного юнака з почуттям людської гідності, гордого зі своєї національної приналежності.
Над цим непересічним масштабним твором Андрій Іванович працював упродовж багатьох років, урятував його від всевидющого ока КДБ, закопавши в скляній банці на городі. Нині цей незаперечний документ про знущання комуністичної влади над українським народом приходить до читача. 
1 ... 70 71 72 73 74 75 76 77 78 ... 147
Перейти на страницу:

- Ви й живих уже хороните, Кузьмо Сидоровичу, - дорікнув Пилип.

- Бачу їх приречену долю, як на долоні! Все ж іде за планом!

- Приймак із Коцюбинським тепер у штабі при Тухачевському, а це ж підвищення! – докинув Левко.

- Тухачевського, як білого офіцера, терплять до часу. Забудеться революційна героїка,  і як корова язиком його злиже, разом із Петровським, Чубарем, Любченком, Косіором чи й ще з кимось. Хотів би я помилитися… - сумно закінчив він, як повернулися до возів.

Карпо й Пилип, покликавши Тодося, подалися ловити лошаків, а Кузьма Сидорович з Левком, розташувавшись на возах, продовжили розмову.

- Морочуся із почутим від вас, кхе-кхе-кхе, - завів Левко. – І на фронті, і в шпиталі, і вже вдома читав я, що Ленін був за всі, і найменші, народи, поневолені царатом. Стаття ж його у конституції є про самовизначення їх, коли захочуть, а ви ніби того не знаєте…

- І говорив про самовизначення аж до відокремлення, найпаче до перевороту, і статтю підтримав, бо іншого виходу не мав, але чи думав її дотримуватися, це й сьогодні питання, - згадував щось своє Таран. – Адже на противагу самовизначенню введені  воєнний комунізм, продрозверстка і продзагони ЧК. Тож роби собі висновки сам…

Петрусь із Грицем слухали ту розмову, багато чого не розуміючи. Не лише вони, а й Карпо, Пилип і Левко, наслухавшись Тарана і не зрозумівши чимало із почутого, не сприймали його пророчих передбачень, маючи сумнів, що дійсно так зле буде у Союзі народам, а найпаче українцям. 

-Заждалися, мабуть, нас? - наблизилися до возів Карпо з Тодосем і Пилип. – Ледь утрьох половили їх, окаянних!

- Та в цьому раю ми не нудьгували, - потягнувся Таран, замкнувши руки за головою.

- Особливо я в розмовах із Кузьмою Сидоровичем, - докинув Левко, присідаючи над кошиком із печерицями, що його принесла Домашка.

- Вам, Левку, Домка назбирала найбільше, тож маєте, - поставила Ганна свого козуба поряд із Оксаниним та Марії Прокопівни.

- А ми із Лідунею й Танечкою збирали печериці для Марти Давидівни, - похвалилася Ярися Петрикові й Грицеві. – Нам тільки Степанко з Васильком заважали, бо на руки просилися. Ми зайчат кілька бачили в Бору, і гадюк, що плавали в балці, - додала вона в захопленні.

Пополуднували навстоячки, з апетитом, а найпаче діти. Всі були задоволені, втомлені й нагуляні. Випочилі за день коні натужно везли перевантажені зібраними грибами й наловленою рибою вози. Їх дружно проводжали скрекотом сороки з Ліска і скриками -  граки з Бору.

Непогамовний пташиний спів та щебет з хащів Ліска і таємничий шелест та гул вершин віковічних сосон Бору чулися дітям ще на Луці і аж до самого міста.

В передмісті на дорозі їм трапився якийсь чоловік. Карпо, що їхав дрожками попереду, на мить схилився до нього, щоб переговорити, і продовжив їхати тихою ходою, стримуючи лошаків. Чоловік дочекався Пилипової підводи, сказав щось і йому і неквапом пішов манівцями до осель під горою. Пилип покликав до себе Левка і Кузьму Сидоровича, коротко перемовився з ними і, забравши Марію Прокопівну, вони мовчки, взявши кошики з печерицями, пішли в бік Тясмину. Ганна й Оксана з більшими дітьми здогадалися, що той чоловік сповістив Карпові й Пилипові щось недобре, але поділитися своїми підозрами не було як, тож до Карпового двору під’їхали мовчки.

І ахнули від подиву й страху, бо сталося щось надзвичайно жахливе! Брами і хвіртка були відчинені навстіж, як і стайня, мертвий Рябко, прострелений кількома кулями, з відкритими очима і пащекою лежав посеред двору у калюжі власної крові, спориш у дворі і під ґанком був згарцьований кінськими копитами і слідами некованих коліс.

Поки Тодось випрягав і заводив до стайні лошаків і коней, Карпо з Ганною заглянули до комори і з жахом зрозуміли, що у них забрано все їстівне: збіжжя, борошно, пшоно, масло й смалець в риночках, олія в пляшках, макуха в кругах, сало в боденці і навіть висівки та обметиця в дерев’яних цебрах. Ганна не змогла стримати сліз, коли виявила, що трус зроблено і в хаті: випито пляшку горілки, з’їдено четвертину сала і кілька цибулин, покришено і недоїдено хлібину. Та, слава Богу, пляшечка олії лишилася неторкнутою, тож Ганна наказала Домашці, Ярисі й Тані чистити гриби, щоб посмажити їх на вечерю, а сама стала розпалювати кабицю.

Онімілий Карпо із Тодосем закопали мертвого пса під кущем калини, Тодось взявся порати худобу, а Карпо сидів під хатою, взявши голову в руки, поки не прийшли  Пилип з Оксаною. Чоловіки одразу стрімголов подалися з двору, а вся в сльозах Оксана розповіла Ганні, що й у них забрано все їстівне, і що від сусідки Явдохи вона довідалася, що у всіх млинах на Горі “червоні ланки” забрали і помол, і крупи, і збіжжя та пшоно, що погромники були з окружкому на чолі із якимось Ленським. Ганна з її слів здогадалася, що Карпо з Пилипом пішли до млина, і стала переживати не стільки за своє, забране вдома, як за людське, що було в млині, адже ж його доведеться віддавати помольникам.

Прийшли з річки качки й гуси, як завжди на ніч, повечеряли діти, окрім Тодося і Домашки, Ганна вклала Гриця й Степанка на сон, школярі сіли круг столу під запаленою лампою за уроки, а Карпа все не було…

Коли вже в сутіні він із Пилипом вернувся, то, тільки-но вступивши у двір, кинувся до поштової скриньки і за мить уже ніс до хати якісь папірці. Один з них був від комісії продзагону, підписаний старшим уповноваженим окружкому Ленським, - про додатковий податок і негайну здачу надлишків хліба державі в розмірі п’ятнадцяти  пудів, які через саботаж комісія змушена експропріювати. Марта Давидівна, яка саме повернулася з Вадиком від родичів із села, звернула увагу, що дата на папірці була проставлена заднім числом. Більшого, вчетверо складеного папірця, Карпо розгорнув, як учителька пішла вже до себе в чуланчик, бо запідозрив якусь каверзу. А писалися в ньому таке:

“Карпе, вороже мій! Цим засвідчую, що я, на твоє і Пилипове горе, ще живий, хоч і ношу тобою нанесені незгойні рани на тілі і болючі рубці – в душі. Бог милостивий, бачу, віддає тобі, дурному, і без мене заслужене, як і Пилипові, руками тих, з ким ви злигувалися, нищачи свій народ і його кращих синів, домагаючись червоних ланок і їхніх мітл, які не обминули й вас сьогодні. Не трачу надії, що я ще зустрінусь із вами, якщо вас, дурних, не прикінчать ваші чекісти, то доточу вам розуму. Набої на вас у мене завжди напоготові. Щадив і щадитиму твоїх дітей, бо вони – наше майбутнє. З тої ж причини не зачепив колись твоєї сміливої й мудрої дружини з дітьми. Тепер маю наказ мого командира Семена Балагури не нищити тебе і твого господарства, бо те зроблять, як нічого не поміняється, твої колишні дволикі соратці і всякі набрідці.

Уклін твоїй вродливій порядній дружині. Я їй подарував тоді життя і честь її не порушив, хоч і знав, що ти рубаєш для ворогів нашого люду удвіруч галуззя, на якому й сам сидиш. Гріхи ваші з Пилипом перед народом непростимі. Я ж свій гріх за перебування в батька Махна спокутував повністю, а пристосовуватись, як ви з Пилипом, хоч і вмру, не буду. Вам, як тим псам, кинули неповську кістку на огриз, то догризайте її, аж поки й себе згризете з колінами. Отож, до зустрічі! Твій невідплатний ворог Антін Максюта. Амінь!”

Голос Пилипа, що читав листа Карпові й Ганні, робився все тихішим, а по читанні Пилип, нічого нікому не сказавши і навіть не попрощавшись, подався додому, як ошалілий. За якийсь час він вернувся, блідий і знищений, принісши такі ж папірці зі своєї поштової скриньки.

- Холодноярівці у місті вибрали банк, з допру всіх звільнили ще з досвітку. Варвара, Леся і Килина пересиділи їх в очереті. Чека прийшло перед обідом, їх уже не було, і займалося до вечора експропріацією хліба. Мені Максюта також грозить, згадує наш загін із Воронянським, пророчить нам долю покійного.

- Видно, брате, ми з тобою дійсно воювали таки на свою голову, обмануті й одурені. Правду казав Більський, мають рацію Таран і Максюта, що без своєї держави нам не жити в гараздах, а ще терплячи грабунки чекістів, яким не видно кінця, - гойдав Карпо головою, ледь не плачучи. – Холодноярівці, Пилипе, також не надія, бо ж ми всі дійсно зайняті землею, розбратані, війська свого не маємо, а чека привезе його з Московщини цілі дивізії разом із заготовачами при потребі. Горе нам, горе, та й більш нічого!

1 ... 70 71 72 73 74 75 76 77 78 ... 147
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)