У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший

А господиню найбільше тішило оновлення хати меблями й сім’ї – взуттям та одягом. Не шкода їй було своїх недоспаних ночей, своєї нескінченної безперестанної праці, від якої не марніла, а навпаки – ще й гарнішала. Зовиця Оксана аж захоплювалася тим. Часом між ними відбувалися і такі розмови:

- А що то, прошу, робкоп, сестро? – питала одна.

- А що то, прошу, склеп? – жартома перепитувала друга.

- Е-е-е, склеп - то ваша лавка така.

- Е-е-е, робкоп – то той же ваш склеп.

- А до чого тут ще мовлять “крамниця”? – не вгавала Оксана.

- Тамта крамниця – то і є склеп, але з крамом, а не лише з бубликами.

- Дивне мені те все, сестро, - висновкувала Оксана.

- Чудасія з тебе, зовухно, - не відставала Ганна.

- І мені з тебе…

Часом десь на відлюдді розмови точилися про інше.

- То як, Ганнусю, твій тепер? – допитувалася Оксана. – Такий же лютий чи мудріє?

- Всяко буває, як сказиться, то і б’є чим попало.

- Мій такий же! Така вже, видно, їх порода. Чи ревнять нас, чи ненавидять часом?

- Хто те второпає, Оксанко? – схлипує Ганна. – Дітей більше не хочеш? – переходить на інше.

- Встидно сказати! Хочу, але чим тих дітлахів утримувати?! Ніяк не виліземо з біди, Бог свідок! – зітхає Оксана.

На тому й розходились для подальшого гарування, якому й кінця не видно було…

Вряди-годи навідувалась до Янчуків Леся Яремівна із газетами й журналами для Карпа. Господар читав їх пізніми вечорами по суботах чи неділях, миючи руки, як перед святом. Там повторювались заклики до просвітянства і все частіше таврувалися троцькісти, шумкісти, шкідники, агенти, куркулі та підкуркульники. Карпо ніяк не пов’язував із навколишнім прочитане, ніби воно не стосувалося його особисто. За браком часу і через втому часто йому читав уголос Петрик: хоч змісту й не розумів, але вирази і описи, що повторювалися, запам’ятовував. Йому було цікаво порівнювати те, що чув не раз від батька та його товаришів, із прочитаним про Щорса, про двадцять п’яту чапаєвську дивізію, яка ліквідувала рештки банд холодноярців на чолі із головним отаманом Петренком та його поплічниками: Деркачем, Іваном Діхтярем-Хоменком та Нагірним. Вичитав, що давня, ще козацька Богушева Слобода тепер названа Чапаївкою, а місцеві несвідомі селяни, підбурені буржуазними елементами і класовими ворогами, з тим не годяться…

З давніших газет у Петриковій пам’яті закарбувалося не одне святкове повідомлення, як от:

“Москва. Кремль. Товаришеві Леніну. Робітники Бобринської дільниці Південно-Західної залізниці на загальних зборах у день двадцятип’ятирічного ювілею РКП(б) шлють вождю світового пролетаріату привіт і за революційні заслуги перед РКП(б) та робітничим класом на знак вдячності обирають його почесним ковалем Головних Бобринських майстерень с оплатою праці по десятому розряду. Платня буде перераховуватись на залізничний дитячий будинок. Князєв”;

“Москва. Кремль. Товаришеві Леніну. Шевченківський повітовий з’їзд народної освіти в день ювілею РКП(б) шле палкий привіт і сподівається, що під умілим керівництвом Ілліча трудящі світу створять світову радянську республіку. За дорученням повіткому Райков”;

“Робітничо-селянська правда” Уманського окружкому КП(б)У і окрвиконком Ради робітничо-селянських і червоноармійських депутатів здоровить вождя революції з днем народження і зичить йому здоров’я на варті революції всього світу!”;

“Орган Київського губкому КП(б)У “Більшовик” і губкомісія Київщини вітає Володимира Ілліча від імені третього з’їзду незаможників Рожанівської волості на Уманщині з ювілеєм і зичить йому здоров’я. Гвоздьов”.

Петрик вичитав подібні вітання і від комітетів незаможних селян сіл Драбівка і Яблунів, Бабичанського і Копіюватського КНС. А від цукровиків Смілянського і Звенигородського заводів – про висилку мандату вождеві, як своєму делегатові на П’ятий Всеросійський з’їзд цукровиків.

Ще із тих же газет Петрик дізнався про будівництво літака “Червона Черкащина”, на будівництво якого вносить гроші школа комскладу двісті дев’яносто п’ятої дивізії, про трьох братів Касяненків, що будують авієтку для червоної кавалерії, яких підтримують грошима делегати Гельм’язівського з’їзду Рад.

Петрикові було незрозуміло, чому у ТСОЗах і комунах урожай більший на сорок три пуди, аніж у одноосібників. Таке ж його здивування викликало й повідомлення про виділення Наркомземом двохсот п’ятдесяти га лісу для будівництва якихось робітничих санаторіїв.

Увагу його привернула замітка про те, що “в головній церкві Мотронинського монастиря оселився отаман полку гайдамаків Чучупака, як голова Ради Холодноярської республіки, із заступником Пономаренком”. Коли Петрик минулого року з матір’ю і тіткою Оксаною був у тому монастирі, то ні отамана, ні його заступника там не бачив.

Цікаво йому було прочитати, що у власність Холодноярської республіки переведено Грушківську і Староосотянську цукроварні, що кіннотники-чоновці із місцевими загонами очистили повіт і Чигирин від холодноярців, які сиділи в тясминських болотах і плавнях. Шкода було йому Юхима Кривду, Тодося Рака, Юхима Деркача, що полягли смертю хоробрих, але їх побратими Лука Васюра, Петро Деркач, Юхим Евич, Павло Кучеренко, Василь Бойко, Левко Козюта, Яким Канюка на чолі із чоновцем Вадимом Мункіним створили в монастирі Раду, а монашок перетворили на комунарок.

Ще прочитав, що “за біжучий рік на Чигиринщині охоплено лікнепом вісімдесят сім відсотків громадянства, а в настановах ВУЦВИКу по українізації першочерговим вважається залучення всього населення”.