Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
— А, он воно що, — здавалося, що канйорка засмутилася, її губи легенько скривилися. — Я думала, що ти за мною скучив, а тут така справа. Ех, ну що ж, доведеться допомогти, адже Анарель — моя ліпша подруга. Ким я буду, якщо не допоможу?
— Це твоє право. Можеш відмовити, тоді я доїду верхи, але втрачу два дні, які для мене безцінні.
Вона різко глянула на нього, зазирнула прямо у вічі. Він погляду не відвів, хоча не любив, коли хтось так дивився на нього. Гібді, хоча і не обізнаний у всяких чародійських штуках, але нутром відчував, що чаклун і чародійка зараз спілкуються. Телепатично. Розумів, що не все повинен знати, тому вдав, що не здогадується. Однак він припускав, про що говорили ці двоє. Ельгіда й ті, хто хотів її схопити. Це читалося по обличчю Фалміна, яке стало неспокійним, чужим. Він завжди ставав таким, коли думав про доньку. Нарешті після довгої «розмови» жінка підвелася, повільно обійшла стіл і зупинилися перед дверима.
— Я виконаю твоє прохання, Фалміне, в першу чергу, не через дружбу із Анарель, а тому що поважаю тебе й те, яку мету ти переслідуєш. Єдине запитання перед нашим прощанням: що робити із ним? — вказала поглядом на Гібді, який на мить розгубився і лише із роззявленим ротом дивився то на Фалміна, то на канйорку.
— Перемісти в безпечне місце, поближче до заходу Норенгарда. Далі він знає, що робити.
Ютеаль мовчки кивнула, повернулася до дверей. Гібді із Фалміном почули слова, які говорила чародійка, а ще за мить підняла обидві руки вгору. Камінчики на її браслеті засяялі сотнею вогнів, у кімнаті зробилося дуже тепло і вогко. Перед жінкою із нічого почав з'являтися оранжевий овал порталу.
— Йди, Фалміне. Передавай Анарель привіт.
— Дякую тобі, Ютеаль.
— Не дякуй, чаклуне. — вона подивилася на нього із більшою приязню, аніж до цього. Усміхнулася рядом білосніжних рівних зубів, — До зустрічі.
— Зустрінемося в зазначеному місці, — крикнув наостанок Фалмін до Гібді, а потім увійшов до порталу.
— Конспіратори, — сказала Ютеаль до гнома, коли його товариш розчинився в порталі.
Він відчув, як до тіла повертається рухливість, а очі починають бодай щось бачити навколо. Ще трішки полежав, даючи змогу очам відійти від осліплення. Коли почав повністю бачити, то підвівся. Оглянувшись, Фалмін посміхнувся, адже знав місце, у яке його перенесла Ютеаль. У просторій кімнаті горіло багато свічок, у каміні тихенько потріскував вогонь. Підлога була встелена сухими пелюстками хризантем, а саме повітря в кімнаті просякло запахом цієї квітки.
Озирнувшись, він подивився на багатий декор. Почав згадувати, що пережив тут, у цій кімнаті.
І з ким пережив.
Почув, як позаду нього хтось тихенько мурличе. Поглянувши туди, побачив жінку, котра, сидячи на кріслі перед дзеркалом, розчісувала гребінцем дуже довге й пишне каштанове волосся. Здавалося, вона аніскільки не була здивована його прибуттям. Навпаки — чекала.
Нижня білизна й довга чоловіча сорочка, яка була чаклуну дуже знайомою, робила струнку фігуру жінки подібну до берізки, а затверділі перса грайливо випирали через сорочку. Фалмін затамував подих, не наважуючись щось сказати. Просто не знав, що говорити в такій ситуації, тому мовчав, переводячи подих. Його зачаровувало те, як гребінець раз за разом лягав на пасма волосся, тонув в них, наче корабель в бурхливому морі.
Фалмін мовчки розстебнув ремінь, витягнув меча із піхвами, поставив його біля ліжка, яке вже було розстелене й пахло свіжістю. Повільно підійшов до жінки, яка продовжувала мовчки розчісувати волосся, при цьому не відриваючи погляду від великого дзеркала. Підійшов, поклав руки їй на плечі й відчув напругу, яка бігала по тілу. Вона ніколи не вміла приховувати цього. Від волосся йшов запах ромашок, а сама пахла хризантемами, своїм улюбленим запахом, який зводив Фалміна із розуму. Він впав на коліна. Обережно потягнув її до себе.
І завмер.
Як же давно не бачив її, не бачив цих карих глибоких очей, тоненьких губ, ямочок під очима, які, коли посміхалася, робили її ще більш красивою. Він так давно не бачив маленького, тендітного носика, щирої широкої посмішки, яка зводила із розуму.
Не в змозі більше триматися, Фалмін нагнувся, поцілував її в шию, завівши руки за спину, під нескінченний потік локонів, які падали до самих сідниць. Анарель, відчувши його вуста, тихесенько застогнала, поклавши пальці рук на його плечі. Вони мовчали, насолоджуючись близькістю, якої не було вже так давно. Фалмін, не перестаючи цілувати шию, повільно наблизився до її ротика, який вже ледь помітно розкрився, чекаючи на поцілунок. Анарель опустила руки йому на спину, притискаючи до себе. Він, не перестаючи цілувати, взяв її на руки й обережно переніс на ліжко.