Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
— Чудовий смак, — процмакав Латерій, роблячи вигляд поціновувача чаїв. — Це з апельсином і медом?
— Так, як ви любите, — Самаель посміхнувся більше через перекривлену пику ілюзіоніста, аніж через ввічливість. — Чи, можливо, принести новий?
— Ні-ні, що ви, дуже й дуже смачно, — так само фальшимо посміхнувся Латерій. — Я зайнявся справою, яку ви мені доручили і, хочу сказати, вона виявилась досить-таки небезпечною.
Самаель нахмурив тонкі брови.
«Точно ціну зависить, падло».
— Гадаю, це буде коштувати трішки більше, аніж було узгоджено на початку.
— Латерію, — звернувся на ім'я до чародія Самаель, — ви ж розумієте, що поки я не отримаю бодай перших даних і не визначу їхню цінність, ні про які підвищення і мови бути не може.
— Ах, так, де мій професіоналізм, — закотив награно очі ілюзіоніст. — Ось, поки що все, що зміг дістати, — поклавши на стіл звіт у письмовому вигляді, сказав маг і відставив чай подалі.
Самаель вільною рукою взяв листа, на якому чіткими й різкими рухами була викладена така потрібна йому інформація. Однак майже через кожне слово були чисті пробіли, тому текст здавався неповним.
– Є тільки одна поправочка, — сказав Латерій, перш ніж Самаель встиг все зрозуміти. — Я, як ви знаєте, непогано володію ілюзією. Те, що ви зараз бачите, є нічим іншим як її проявом і моєю майстерністю, якою я заробляю на життя. Так ось, саме за цю майстерність ви й повинні докинути ще сто золотих крон до загальної суми, адже лише я можу ці слова знову відтворити, пане Самаелю.
На обличчі мага не заграв жоден мускул, хоча кулак сам собою стиснувся і хотів вліпити нахабі по пиці. Вищий чародій міг би одним помахом руки розірвати Латерія на шматки. Замість цього Самаель просто посміхнувся, настільки холодно, що аж вікна покрилися інеєм.
— Ви, напевно, неправильно мене зрозуміли, — у його голосі заграли стальні нотки, що було дуже поганим сигналом для Латерія, але цього він знати не міг. Ніхто не міг. — Коли ми укладали угоду, то чітко визначили межі оплати й затвердили це рукопотисканням, як прийнято в нашому середовищі. Адже папери можна прочитати, а ось усна домовленість може відкритися лише з бажання когось із її укладачів. Ви говорите про те, що я не зможу прочитати ці рядки через те, що лише ви можете їх відкрити мені? Любий мій, повірте, я знаю сто й ще один спосіб, як за допомогою вирваних очей людини, яка наклала закляття, можна не тільки зняти те саме заклинання, але й накласти нове. Не варто гратися зі мною і змушувати забирати в когось такі гарні, темно-сині очиці, які зараз дивляться на мене так налякано. Хоча нещодавно були такі впевнені й зверхні. Щось не так, вам погано?
Латерій мовчав, було видно, як його дихання почастішало, а в очах заграв дикий страх через свій промах і загрозу, яку становив чоловік напроти. Ілюзіоніст, як кожен чародій, знав біографію Самаеля із Тюрдага, який прибрав чимало схожих на нього розумників, котрі намагалися надути чи якось дискредитувати Коло або ж самого Самаеля. Але зараз Латерій схаменувся і, поставивши власне життя вище золота, пуступився.
— Так, пане Самаелю, пробачте, трішки перегнув палицю. Дозвольте я виправлюсь, — чародій провів рукою над пропущеними словами, і за мить там почали з'являтися чорні літерки й речення, від чого вищий чародій трішки тепліше посміхнувся і, взявши в руки доклад, прийнявся читати.
Латерій не рухався і не дихав. Боявся, що звіт не сподобається замовнику, який міг докопатися до будь-яких деталей чи персон, про яких поки що Латерій не знав. Проте боязнь чародія була даремною. Самаель посміхнувся, поклав листа собі на коліна, а сам кинув на стіл мішечок із золотом.
— Можеш бути вільний, Латерію, — сказав Самаель із залізним спокоєм. — Але я востаннє пробачаю тобі таку необачність і марнотратство слів. Йди, передавай привіт своїм дружкам-шпикам.
Латерій мовчки шанобливо кивнув, поклонився, після чого, схопивши мішечок, вийшов з кабінету й тихенько зачинив двері. Самаель, до цього сидячи й чекаючи, поки вийде Евклік, піднявся, підійшов повільно до вікна, закритого шторою. Відсмикнув її і глянув на вулички Еленітеля, які кишіли людьми. Іноді серед них пробігали маленькі бородаті фігури, в яких можна було впізнати гномів із торгових гільдій, а ще рідше здалеку було видно групку ельфів, вбраних у білі або сірі наряди, які колективно переміщалися по вуличках, наче зграя собак.