Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
— Шваку привіт не передавай, — гукнув на прощання, від чого Мостір голосно та щиро засміявся.
Як тільки кінь звернув із вулички в провулочок, Фалмін не витримав, розвернувся півоборотом в сідлі, подивився на гнома поглядом, який не потребував коментарів. Рудобородий сплюнув, але відповідати не поспішав.
— Взагалі-то я чекав іншого пояснення, окрім мовчання. — просичав Фалмін, у якого почав псуватися і до того поганий настрій, — Якого дідька ти побився з кузеном Швака, при цьому якимось чарівним чином підпалив його сарай?
Гном підвів погляд, але знову подивився на вистлану вздвовж головної вулиці бруківку, по якій спокійно цокотів кінь.
— Випити є? — спитав пригнічено. Замість відповіді отримав мовчання. Тоді покопирсався у в’юках, знайшов там пляшку сливового і почав пити з горла. Мучила його страшна спрага.
— Цей покидьок кричав щось про карликів, вирішив, що я один із них. Клянуся тобі, першим бійку почав він. — сказав гном, якому наливка трішки розв’язала язика, — А сарай не я підпалив, а троє гномів із місцевої гільдії, яких він також встиг образити.
— А ти, значить, збоку стояв? — не витримав Фалмін.
— Не повіриш, — гном зобразив кислу гримасу, — Стояв на шухері.
– Ідіот.
— Не заперечую.
Гном подивився направо й побачив будівлю з дуже видною та красивою вивіскою, на якій червоними літерами було написано лише одне слово — «Laenne», що з ельфійської означало «Величчя».
— Фалміне, а ми точно сюди? Це ж найдорожчий бордель-трактир у місті!
Чаклун мовчки зліз з коня, взяв із собою якусь маленьку скриньку, дістав щось із в’юків і попрямував до сходів, які вели всередину гарно вбраної будівлі із величезними вікнами. Гібді, весь такий зацікавлений, поправив свою потріпану куртку й дременув за Фалміном.
Всередині було неперевершено, принаймні на манір людей. Однак якби в Гібді запитали, як має виглядати Сад Насолод, то він би назвав «Дикого Вепра» із Кагака, де по п’ятницях розливали безкоштовне хмільне пиво, а хвойди брали вдвічі меншу плату.
Але, варто визнати, що великі, прикрашені зали та красиво вбрані, а головне, чисті повії «Величчя» також були непоганими.
— Любчику, не хочеш розважитись? — запитала солодко рудоволоса красуня, підійшовши близько до Гібді і оповивши його шию своїми білесенькими руками. Це одразу говорило про її професіоналізм: яка ж нормальна жінка підійде до гнома і запропонує йому ніч любові, окрім тих, які отримують за це шалені кошти.
— Ні, він тут у важливій справі, — відповів замість нього Фалмін, саме підіймаючись на другий поверх.
Гном награно важко зітхнув, поклонився двом дівчатам, пообіцявши невдовзі повернутися, після чого погнався за товаришем, який зник з поля зору. По-правді, Гібді ніколи не розділяв пристрасті деяких гномів, які полюбляли розважатися із людськими жінками. Він був так званим концерватором, який вважав, що лише гномка може впустити в свою шахту гнома, а тим паче народити від нього дитину.
— Отож, слухай мене, — розпочав Фалмін, поки вони підіймалися сходами, — щоб зараз не сталося, зробиш ти так, як я скажу. У мене є важливі справи в столиці, але тобі зі мною не можна.
— Я не…
— Стули писок і не перебивай, — рикнув Фалмін, від чого Гібді і справді замовк. Не любив він того голоса, який зараз був у друга. — Як я і казав, є справи в столиці. Ти повинен перебути в наших спільних знайомих із Норенгарда. Зрозумів, про кого я?
Гібді мовчки кивнув, збагнувши, навіщо чаклун не оголошує імен та назв. Якщо на Фалміна й Ельгіду ведеться полювання, то й стіни можуть мати вуха.
— Я прибуду туди невдовзі після тебе. Зрозумів?
— Зрозумів.
— Ось і добре.
Вийшовши на другий поверх, вони рушили вздовж рядів зачинених дверей. Фалмін, не зупиняючись, підійшов до однієї з них, натиснув на ручку й увійшов всередину. Гном на мить затримався, поглянувши на золотисті вази й кришталеві фужери, які стояли на стійці біля кожної кімнати.
«Хм, потрібно буде позичити в них трішечки коштовностей, — подумав повністю серйозно Гібді».
Він також зайшов до кімнати, де, якби не невеличка свічечка, панувала б суцільна темрява. Попереду за столом побачив Фалміна, який сів на стілець, а напроти сиділа персона, обличчя якої закривала чорна, всіяна діамантами вуаль. Гібді одразу звернув увагу на браслет, який висів на лівій руці незнайомої особи. То була прикраса із драконячої кістки та декількома десятками маленьких різнобарвних камінчиків, які загадково мерехтіли в слабенькому світлі свічки. Такі робили лише справжні гномські ювеліри.