Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
— Угу, аякже.
— Дякую тобі, Анно, — сказав чаклун після довгої мовчанки. Анарель спокійно всілася перед дзеркалом, заходилася розчісувати своє волосся, іноді подивляючись на Фалміна через дзеркало. — Я не знаю, що робив би без тебе.
— Хочеться вірити, Фалміне. Я втомилася, зроби мені масаж, — сказала вона по хвилі мовчання. — Потім підемо з тобою по крамницях, а ввечері… — вона на мить завмерла і хижо посміхнулася. Фалмін знав, що означала ця посмішка. Дуже добре знав.
— Я б не хотів показуватися на людях, цим самим давши можливість для вбивць.
— А хто вони, ті в капюшонах?
— Наймані вбивці із Ідільдора.
— А, чула. Навіть одного разу бачила людей, яких вони пошматували. І повір мені, слово «пошматували» тут підходить найбільше.
— Вони хотіли мене прибрати, а як відомо, за цими сволотами, зазвичай, стоять значні люди. Це ще раз підтверджує всю серйозність справи.
— Не думай про це, — вона нарешті перестала розчісуватися, дістала із скриньки тіні для очей і помаду. — Ти подбав про них, за що тобі вдячність.
— Але це не всі, Анно. У Кренгері я, меншою мірою, нарахував п'ятьох, які слідкували за мною. Як довго я зможу ось так захищатися, наче поранений звір?
— Повторюсь: не зважай. Ці шавки не підійдуть до тебе, особливо тут, у Орграді. Краще налаштуйся на зустріч із королем Норенгарда.
Фалмін, який саме хотів налити собі вина, завмер. Чаклуну здалося, що він щось не так розчув, але із задоволеної посмішки чародійки було ясно, що за нього все вирішено.
— Анарель, я не просив про зустріч із королем. Ти ж знаєш моє відношення до політики.
— Знаю, саме тому ти завтра підеш до Сигізмунда арне Гіаль Янагаля.
— Це одне ім'я?
— Не блазнюй, любий. Норенгардський король не із тих, хто буде терпіти таке.
— Доволі цікаво. А що ще ти знаєш про цього чоловіка? — Фалмін налив собі вина, випив одним помахом цілу склянку, налив другу. — Здивуй мене.
— Сірий Ворон править трішки більше року, а тому мало хто ще може сказати щось однозначне стосовно цього володаря. Але ясно одне — це дуже могутня та впливова людина, Фалміне. Тому варто підтримувати із ним зв'язок. Навіть Вище Коло чародіїв не наважується нав'язувати йому своїх правил. Поки що.
— Чув я вже про таких володарів, але в основному вони всі родом із Канйора.
— Сигізмунд чистокровний норенгардець, який прийшов до влади через незвичайні обставини.
— Угу, знаємо ми ці обставини.
— Якби там не було, але завтра ти йдеш до нього на прийом. Не обговорюється. Тим паче, що Сигізмунд тобою цікавиться.
— Цікаво, чим моя скромна персона викликала таку цікавість у норенгардського короля.
— Дізнаєшся в нього.
– І про що я маю із королем говорити?
— Повір, мій милий, якщо Сигізмунд тебе шукає, отже, йому є про що із тобою поговорити.
— Я весь у передчутті, — незадоволено пробубнів він. — Не здивуюся, якщо розмова піде про послуги та їх оплату.
— Ах, який ти нудний, — Анарель смішно привідкрила ротик, аби віко не тремтіло. Потім декілька разів махнула пензликом по віях і задоволено посміхнулася. — Завжди й у всьому бачиш погане. Не будь таким.
— А яким мені бути?
— Моїм, — вона відклала пензлик, взяла в руки помаду, але чомусь передумала, відклала її вбік. — Фалміне, я тут подумала.
— Що таке?
— Не підемо нікуди сьогодні. Хочу провести із тобою увесь день. На самоті.
— Підтримую, — він посміхнувся. — І чим же ми займемося?
Анарель не відповіла, замість цього підійшла до нього, повалила на ліжко, залізла зверху. Фалміг ніжно провів руками по спині жінки, відчув морозець, що пробіг її тілом, а потім зазирнув у карі очі, які горіли від бажання.
«Я кохаю тебе, Анарель, — подумав він так, аби вона змогла це прочитати».
«І я кохаю тебе, Фалміне, — відповіла подумки, після чого повністю розчинилася в ньому».
Доволі часто за своє довге життя Самаель бачив подібних покидьків, як ось Латерій Еклік, маг із школи ілюзії, який славився своїм вмінням влаштовувати бенкети, при цьому не витративши ані трохи срібла на харчі чи випивку.
Вони сиділи за невеличким круглим столом, закиданим пильними монускриптами й книгами. Самаель виглядав, як князь, а то й король. Мав він красиве обличчя і чорне, довге хвилясте волосся, яке каскадом падало йому на плечі. Усі знали, що це була дія еліксирів та препаратів, справжню личину Самаеля не бачили уже давно. Латерій Еклік в той же час мав вигляд збіднілого дворянина, який на останні кошти купив пару нових чобіт і підторочений плащ. Чародії попивали тільки що приготовлений чай із медом та апельсином, який так любив вищий чародій і так ненавидів його гість.