Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
— Як же ж довго я на тебе чекала, — прошепотіла голосом, від якого в нього побігли мурашки по всьому тілу.
Фалмін однією рукою взяв її за сідницю, іншою водив по шиї, щічках, м’яких грудях. Анарель, не в змозі більше триматися, обхопила чаклуна ногами й притисла до себе, бажаючи віддати своє тепло і взяти його. Чоловік не перестав одаровувати її поцілунками, повільно опустив руку нижче живота. Провів кільчиками пальців по стегнах, запалюючись і запалюючи Анарель, хоча й так знав, що вона готова вже зараз. Розстібнув сорочку, оголивши неперевершені жіночі груди. Анарель тим часом розстібала його куртку, а коли Фалмін почав вустами водити по її грудях, вхопилася в спину, глибоко увігнавши в неї свої нігті. Це запалило його остаточно.
Фалмін чув її стогін, бурне та тепле дихання. Відчував тремтіння тіла від пристрасті та бажання.
І запах.
Запах хризантем, за яким так скучив. Її запах, якого він так давно не відчував. Вони розчинилися один в одному, насолоджуючись кожною секундою. Потонули в ласках і почуттях, а Фалмін весь цей час тихо та ніжно промовляв: «Анарель… Моя Анарель… Моя любов…»
Сонячне проміння засліпило його, остаточно розбудивши від сну. Фалмін, стогнучи, озирнувся навколо в пошуках персони, з якою провів сьогоднішню ніч, але кімната була порожня. У повітрі витав запах хризантем, від якого чаклун, у прямому сенсі, п'янів. У каміні ледь помітно тліли останні дрова.
Він поглянув на стілець, який стояв поруч з величезним комодом і дзеркалом. На ньому лежали впорядковано чорні жіночі панчохи, чобітки із шкіри рудого дикого тигра й дві маленькі всіяні діамантами сережки. А також, що з радістю відмітив чаклун, чорна нижня білизна з мережива.
«Все той же стиль і одяг. Вона не змінилась».
Він, повністю голий, сів на край ліжка й налив у кубок напій із графина. Відпив, але сплюнув, адже на початку подумав, що це біле фальдійське вино, яке було майже прозорим, як вода. Побачивши відсутність в кімнаті вина чи будь-якого іншого виду алкоголю, зняв свої речі із вішака, одягнув штани й взув чоботи. Потім, наче п'яний, підійшов до великого дзеркала, перед яким не так давно сиділа Анарель.
— Ну і харя, — глянувши, буркнув Фалмін, водячи пальцями по мішках під очима й покусаними під час любовних утіх губах.
Позаду почувся шурхіт і ледь вловимий запах ромашок та хризантем. Не озирався, адже все бачив у дзеркалі. До нього, наче привид, підлетіла Анарель, одягнена лише в нижню білизну, яка, попри шик, не могла приховати всього, що хотілося б. Обійняла його ззаду. Він затремтів, відчувши, як її груди притиснулися до всіяної шрамами спини, на яку подивилася довговолоса красуня.
— Ти так і не змінив професію, — трішки роздратовано констактувала вона спокійним голосом.
– І тобі доброго ранку. Іншого я не вмію.
Вона розвернула його обличчя до себе, зустріла теплим поглядом своїх карих великих очей. Чаклун затремтів від цього ще більше. Їхні вуста зустрілися, зімкнулися в палкому поцілунку, і в тому доторку читалася вся любов, яка була між ними. Фалмін повільно вивільнився, посміхнувся, поклав руку на її оголене стегно. Здорову, не драконячу руку.
— Анно, люба, допоки ми не відволіклися, я вимушений просити про послугу.
— Якого роду? — вона відхилилася, можливо, навіть образилась, оскільки думала далеко не про якісь послуги один одному. Проте по очах Фалміна було видно, що він потребував допомоги.
— На мене та мою доньку полюють. — глянувши на вимогу в її погляді, Фалмін вимушено додав: — Чародії.
Анарель глянула схвильованим поглядом, довго про щось думала.
— Як давно? — спитала нарешті.
— Аліс каже, що впродовж місяця…
— Знову цей огидний шпигун! — закотила очі чародійка, — Я просила, аби ти не зв’язувався із політичними особами, особливо розвідкою.
— Він один із небагатьох моїх інформаторів, за рахунок яких я маю вуха та очі в різних куточках Благандії. Тим паче, що його інформація є вкрай важливою.
Вона подивилася на нього поглядом, повним скептизмом, але врешті змирилася, дмухнула на локон, який впав їй на обличчя, підвелася. Фалмін те і діло, що спостерігав за плавністю її сідниць, які виглядали настільки ідеально, що дух захоплювало.
«Цікаво, скільки магічних еліксирів вона приймає? — це запитання виринуло в його голові спонтанно, але Анарель прочитала його моментально.
— Відтоді, як мені стукнуло п'ятдесят, я користуюся одним на два роки. Якісь проблеми?