Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
Фалмін увійшов до будинку, кинув погляд на довколишній інтер'єр. Особливого нічого не помітив, окрім ряду картин, які тягнулися вздовж довгого коридору з обох сторін.
— Сюди, — Аліс вказав рукою на бокову кімнату, де стояв лише великий дубовий стіл і два стільці. Професійна обстановка. — Сідайте.
Фалмін присів, уважно дивився на Рідлена, який розмістився навпроти. Шпигун налив собі та гостю по стакану горілки й поставив на стіл.
— За зустріч.
Цокнулися, мовчки випили. Фалмін не ставив запитань, адже знав, що Аліс Рідлен і сам розпочне розмову. Не прогадав.
— Ви платите мені за інформацію, пане, тому я вважаю своїм святим обов'язком її вам надавати при першій можливості. Не буду відтягувати, — Аліс Рідлен поклав на стіл завернутий сувій із козячої шкіри, — читайте. Фалмін глянув спочатку на шпигуна, потім розгорнув сувій. Читав довго, наче кожна літера давалася йому із важкістю. Аліс Рідлен, потираючи вихудлі щоки, бачив зміни на обличчі чаклуна, які не могли віщувати нічого хорошого.
Дочитавши, Фалмін відклав сувій на стіл, глянув на Аліса. Очі мав блискучі, хижі, страшні. Від того погляду шпигун затремтів.
— Звідки такого роду інформація? — спитав Фалмін зміненим голосом, у якому дзвеніли залізні ноти. — Відповідай, Алісе.
— Мої інформатори декілька тижнів перевіряли дані, пане. Залучив я знайомих із чародіїв та розвідки.
– І що вони?
— Усе написане є правдивим.
Фалмін довго мовчав, то стискаючи, то розтискаючи кулаки. Дивився на сувій, який лежав на столі. Аліс уже думав, що чорноволосий так і буде мовчати. Злякався, коли погляд чаклуна зненацька сфокусувався на ньому.
— Отже, чародії. — сказав глухо, подібно грому, який віщував дощ, — Сканували мене та ще одну персону із Канйора. Коли і скільки, Алісе?
— Впродовж місяця, а сканують, можливо, і зараз. Доведеться мені вибиратися із цього міста подалі, інакше можуть завітати непрохані гості.
Фалмін подивився на нього із певною вдячністю, адже розумів, що Аліс, попри все, ризикує власною шкірою, а такими були далеко не всі шпигуни.
— Дякую за це, — сказав вдячно, — Дай мені знати, де влаштуєшся на постій — перешлю тобі кошти за незручності.
Аліс Рідлен, якщо і хотів якось заперечити, то зробив це подумки, а замість відповіді лише із вдячністю кивнув головою і показав в усмішці криві передні зуби. Фалмін глянув собі на чоботи, задумався.
«Якщо чародії полюють на мене і доньку, то у нас серйозні проблеми, — думав він, — Магією знайти людину доволі просто, однак це можливо лише тоді, коли той маг, який сканує, має при собі річ сканованої людини.»
Сама ця думка давала сюттєвий об’єм гіпотез та припущень, від поганих до найгірших. Особливо враховуючи те, що дехто із вищих чародіїв знав про Ельгіду та її місце перебування.
— Сподіваюся, твоя інформація достовірна, Алісе, — сказав Фалмін нарешті голосом, від якого шпигун зблід. — Від цього багато чого залежить.
— Розумію, пане, — кивнув шпигун. Вигляд чорноволосого почав його лякати все більше, — Я даю слово, що не обманув вас.
— Вірю, не турбуйся. Дякую за хорошу роботу.
Фалмін уже було підвівся, аби йти, проте спинився в дверях кімнати.
— У тебе ще залишилися можливість послати магічне послання? — спитав не повертаючись.
— Так, пане. Що потрібно?
— Передати мої слова одній людині. Терміново. І таємно.
— Буде зроблено, пане Фалміне, — сказав серйозно Аліс Рідлен, встаючи з-за столу. — Не даремно ж ви платите мені такі гроші.
Двір перед будинком бургомістра [11] був забитий простолюдинами та військовими, які голосно кричали й помалу розводили розгніваних по домівках. Люди скаржилися на високі податки, а деякі розумники не забували викрикувати прокльони. Тим не менш, сам управитель відсиджувався у своїй садибі, лише інколи позираючи на вулицю великими очима із відчиненого вікна.
— Матір твою, назад! — верещав, розплювавшись, десятник, раз за разом трусячи за комір якогось худого чолов’ягу. — Іменем короля Сигізмунда, йдіть по домівках, а то розжену силою!
Чоловіки та жінки, почувши грізні вигуки командира, ще більше почали галасувати. Тоді, по команді начальника, до юрби підійшло декілька військовослужбовців. Почулися вигуки й відбірна лайка. Хтось із людей бургомістра отримав по зубах.
— Йохані свинопаси! — загорланив вусатий десятник. — Ану назад, гадюки! На кіл посаджу! — погрожував командир, напевно, забувши, що на кіл йому когось саджати дозволено ще не було.
11
Бургомістр — міський голова, начальник (магістр) міщан (бюргерів). У великих містах бувають бургомістри районів. В такому випадку голова всього великого міста звичайно зветься «Головний бургомістр».