Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
— Зви управителя і все тут! — кричали з юрби, яка з кожною хвилиною лише збільшувалась і збільшувалась, як і солдати зі зброєю, котрі прибули на підкріплення по команді й вже починали брати невдоволених у кільце.
— Хочете нас після громадянської війни добити! — кричала якась бабка із одним лише зубом. — Пси!
— Мало того, що усіх чоловіків, так і юнців до армії женете! — доймався Ослар Лайка, батько дев’яти синів, чотирьох із яких нещодавно забрали до армії, — А хто має поля після зими обробляти?! А хто ж, візьми вас грім, старого батька і матір має годувати?!
Як не намагався командир пояснити Ослару виданий королем наказ, але виходило у нього мало. За дикретом Сигізмунда арне Гіаля, кожен другий син у сім’ї, який досягнув повноліття і міг тримати зброю в руках, зобов'язувався пройти військову підготовку у спеціалізованих військових таборах, де тренувати їх мали заядлі вояки.
Врешті, натовп перестав слухати доводи командира і почалася потасовка. Якийсь відчайдуха вирішив проскочити повз варту по сходах до будинку бургомістра, але одразу покотився назад із розбитим носом. Почулися вигуки.
— Мого брата бити? Зараз я вам покажу, собаки! — закричав брат скривдженого, а за мить поліз із кулаками на озброєних чоловіків, які нервово щось кричали біля сходів.
Тієї миті, коли чоловік вже збирався накинутись на варту, почувся короткий, в’їдливий жіночий писк. Всі до одного поглянули до воріт, де кричала якась жінка. На двір повільно заїхав верховий на коні. Був весь у чорному, на голові мав каптура, за спиною меча. Проте жінка закричала не через нього. На невеличкому возі, у який був впряжений ще один кінь, лежало щось велике та лякливе. На гурт людей дивилися мертві вертикальні драконячі очі, які навіть зараз наганяли страх. Зелена голова змія дурно смерділа й залишала після себе кривавий слід. Позаду підводи зібралася величезна юрба людей, половина з яких, розкривши роти, перемовлялася та передавала новину далі по домівках.
Чоловіки та жінки, які тільки що кричали й бунтували, мовчки стояли збоку, даючи проїхати незнайомому вершнику. Командир варти придивився, сплюнув і вилаявся.
— Благандійський Чаклуне, ну нарешті, а то бургомістр вже зачекався, як бачиш!
Чаклун відкинув капюшон, розкинувши на плечі довге чорне волосся. Люди, побачивши його, почали розходитись, при цьому озиралися й дивилися із неприкритою підозрою на меча, що висів у нього на поясі. Фалмін не звертав уваги на погляди, спригнув на землю, взяв Гора за вудила й підійшов до невдоволеного десятника, який втомлено почісував шию.
— Я до Швака. Як і домовлялися: голова дракона, взамін на…
— Знаю-знаю, — підняв руку вусань, кинувши погляд на своїх підопічних, даючи знати, що можна розходитись. — Швак зараз не вийде.
Чаклун зиркнув на будинок управителя, потім на чоловіка.
– І що ти мені пропонуєш робити, Мостіре? Вбити ще одного дракона, аби зацікавити його ще більше? — іронічно запитав чорноволосий.
— Нічого. Я передам голову, а дружка твого відпущу. Договір є договір, як не крути, — командир розвернувся, крикнув відповідний наказ до одного із солдатів і знову повернувся до Фалміна. — Важко було?
— Бувало й легше.
Командир промовчав, замість цього подивився на невелику групку людей, які усе ще стояли неподалік.
— Ні, ну ти подивися на цю людяність у повному вигляді! Тільки трішки податки підняли, так вони почали на мене з кулаками лізти, падли! Немає старого бургомістра Торага, от він їх швидко розігнав би! А цей тільки сидить в будинку й пердить від страху, що аж ворота відчиняються!
— Люди завжди чимось невдоволені, навіть якщо будуть мати спокійне життя та постійні виплати. Змирися, Мостіре, — сказав Фалмін, хоча на початку пообіцяв собі не говорити про політику й взагалі про буденщину. Від всього цього він хотів ригати.
Командир потер вуса, хмикнув, не знаючи, як ще підтримати розмову. На щастя, її підтримувати не довелося. У двір зайшли двоє вартових, які вели під руки замурзаного як нещастя Гібді.
— Ну, ось і я! — буркнув іронічно гном, намагаючись не дивитися у вічі товаришу.
— Сподіваюся, такого більше не повториться? — буркнув Мостір, підозріло дивлячись на чаклуна.
— Не повториться, даю слово за себе й за нього. У розрахунку, пане Мостіре?
— У розрахунку. Можете бути вільні, — відповів на запитання Фалміна Мостір, у той час, як бранця розв’язали і віддали усі особисті речі — сокиру та дорогий плащ.
Фалмін мовчки розвернувся, заскочив в сідло, подав руку коротуну, який із перекривленою пикою стояв біля коня. Коли той опинився в сідлі, Фалмін махнув рукою командиру і рушив із двору.