Трилогія смерті
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга-Богдан
- ISBN: 978-966-10-5773-8
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Трилогія смерті». Краткое содержание книги:
Із виру приголомшливих та небезпечних перипетій головним героям допомагає вибратися саможертовність, сприйняття світу і себе з поблажливою іронією та, як не дивно, певна божевільність учинків.
— Нема у мене п’ятака, — озвавсь я.
— О господи… — Констанс пошукала в сумочці, дістала двадцятип’ятицентовика й підкинула його в повітря. — Чіт!
Над полудень ми вже домчали до Лагуни, але аж ніяк не з ласки дорожньої поліції — вона просто проґавила нас.
Ми сиділи у відкритому кафе на скелі, що височіла над пляжем готелю «Віктор Гюго», й потягували подвійні мартіні.
— Ви бачили колись «Уперед, мандрівцю»?
— Разів десять, — відповів я.
— Оце ж тут сиділи й снідали закохані Бетт Дейвіс і Пол Генрід у перших кадрах фільму. Тоді, на початку сорокових, сюди часто виїздили для зйомки. Ви сидите в тому самому кріслі, в якому спочивала Генрідова гепа.
О третій ми проїхали Сан-Дієґо, а рівно о четвертій спинилися перед ареною бою биків у Тіхуані.
— Витримаєте це видовище? — спитала Констанс.
— Спробую, — відказав я.
Ми додивилися до кінця три бої, вийшли у сонячне надвечір’я, випили ще по мартіні й з’їли добру мексиканську вечерю, а тоді поїхали назад, на північ, завернули на острів до готелю «Коронадо» й спостерігали там захід сонця. Сиділи не розмовляючи й дивились, як сонце котиться до обрію і старовинні вікторіанські вежки та свіжопофарбовані білі стіни готелю беруться рожевою барвою.
Дорогою додому ми спинились у Дельмарі й мовчки, час від часу беручись за руки, скупалися у хвилях прибою.
Опівночі машина спинилася перед африканським маєтком Крамлі.
— Одружуйтеся зі мною, — сказала Констанс.
— У наступному житті, — відказав я.
— Еге ж. І то добре. Бувайте.
Коли вона поїхала, я рушив стежкою до будинку.
— Де вас носило? — зустрів мене у дверях Крамлі.
— Дядечко каже: геть, негіднику! — мовив я.
— Тітонька каже: заходьте, прошу, — відповів Крамлі.
У руці в мене опинилося щось холодне — бляшанка пива.
— Боже милий, — сказав Крамлі. — На вас страшно дивитися. Йдіть сюди.
Й обняв мене за плечі. Я й подумати не міг, що Крамлі здатен когось обняти, навіть жінку.
— Обережно, — мовив я. — Мене зроблено зі скла.
— Мені сказали ще вранці, один приятель з управління… Співчуваю вам, синку. Я знаю, ви були добрі друзі… Той список при вас?
Ми вийшли у джунглі, де тишу порушували тільки цвіркуни, та ще звідкись із будинку долинали тихі акорди гітари Сеґовії, сповнені туги за давноминулими днями, коли над Севільєю по сорок вісім годин підряд світило сонце.
Я знайшов у кишені свій безглуздий зім’ятий список і подав його Крамлі.
— А чого це ви надумали?
— Та так щось, сам не знаю, — відповів Крамлі. — Ви збудили у мені цікавість.
Він сів і почав читати.
Старий у лев'ячій клітці. Вбитий. Чим — невідомо.
Жінка з канарками. Налякана до смерті.
П’єтро Массінелло. У в’язниці.
Джиммі. Втопився у ванні.
Сем. Помирає від алкогольного отруєння.
Фанні.
(І вже сьогодні від руки: Задихнулася.)
Дальші ймовірні жертви:
Сліпий Генрі.
Енні Оуклі, хазяйка тиру.
А. Л. Шренк, психіатр-дурисвіт.
Джон Вілкес Гопвуд.
Констанс Реттіґан.
Містер Шейпшейд. (Від руки дописано: Ні, його викреслити.)
Я.
Крамлі перевернув список, покрутив його в руках, тоді знов перебіг очима.
— Ну й звіринець ви зібрали, хлопче. А чого ж мені не знайшлося місця у вашій виставі?
— Усі ці люди так чи так надломлені. А ви? У вас є щось схоже на самозарядний акумулятор.
— Це тільки відколи я познайомився з вами, синку… — Крамлі замовк і почервонів. — О Боже, стаю сентиментальним. Тоді чому ви вписали до списку себе?
— Я смертельно переляканий.
— Воно так, але ж і ви маєте отой самозарядний акумулятор, і він працює справно. За вашою логікою, це має вас захищати. Що ж до всіх цих людей… Вони так квапливо, без оглядки, тікають, що неминуче попадають у прірву.
Крамлі знову покрутив у руках список й, уникаючи мого погляду, став читати його вголос.
Я зупинив його.
— Ну?
— Що «ну»? — запитав він.
— Далі чекати не можна, — сказав я. — Загіпнотизуйте мене, Крамлі. Ради всіх святих, Елмо, приспіть мене.
— Господи Боже! — зітхнув Крамлі.
— Ви повинні це зробити не відкладаючи, цієї ж ночі. Просто зобов’язані.