Трилогія смерті
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга-Богдан
- ISBN: 978-966-10-5773-8
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Трилогія смерті». Краткое содержание книги:
Із виру приголомшливих та небезпечних перипетій головним героям допомагає вибратися саможертовність, сприйняття світу і себе з поблажливою іронією та, як не дивно, певна божевільність учинків.
Тільки-но ми ступили у темний коридор, як нас обдало різким протягом. Десь там, за тисячу миль від нас, у далекому кінці пітьми, хтось відчинив і зачинив надвірні двері з північного боку будинку. Пішов подихати повітрям? Чи квапився втекти? Тінню, що пірнула у тінь. За мить до нас долинув гарматний грюк дверей. Констанс аж хитнулася на підборах. Я схопив її за руку й потяг далі. Ми йшли, і за кожним кроком навколо нас ставало все глухіше, темніше й холодніше. Я пустився бігцем, і з уст у мене вихоплювались якісь дивні звуки, якісь молитви, що мали вберегти Фанні.
«Нічого не сталося, вона буде там, — переконував я себе, немов проказуючи подумки магічне заклинання, — вона буде там, зі своїми платівками й фотографіями Карузо, гороскопами й майонезними банками, зі своїм співом і…»
Атож, вона була там.
Розчинені двері хилиталися на завісах.
Фанні була там. Вона лежала горілиць на лінолеумі посеред кімнати.
— Фанні! — вигукнули ми обоє в один голос.
«Уставай! — хотіли сказати ми. — Ти ж не можеш дихати, лежачи на спині! Ти вже тридцять років не спала в ліжку. Тобі завжди треба сидіти, Фанні, тільки сидіти».
Вона не вставала. Не озивалася. Не співала.
Навіть і не дихала.
Ми вклякли біля неї, пошепки чи подумки про щось благаючи. Стояли на колінах, наче двоє молільників, двоє розкаяних грішників, двоє зцілителів, простягши до неї руки, так ніби це могло зарадити. Ніби самими своїми дотиками ми могли повернути її до життя.
Але Фанні лежала нерухомо, втупивши погляд у стелю, немовби хотіла сказати: «Як дивно, чого це стеля у мене перед очима й чом я мовчу?».
Усе було дуже просто і страшно. Фанні впала, чи хтось її штовхнув, і не змогла підвестися. Впала й лежала отак серед ночі, аж поки власна вага стиснула її й задушила. Не треба було ніяких зусиль, щоб не дати їй повернутися на бік. Не треба було пускати в діло рук і душити її. Ніякого насильства. Тільки постояти над нею і впевнитися, що вона не перекотиться, щоб упертись у підлоту й, хапаючи ротом повітря, зіпнутись на ноги. Усього хвилину чи дві, аж поки зупиниться дихання й оскліють очі.
«Ой Фанні! — безгучно стогнав я. — Ой Фанні, — голосив я, — що ти собі зробила?!»
До мене донісся ледь чутний шурхіт.
Я крутнув головою і втупив очі туди.
Диск старенького пружинного патефона Фанні ще обертався, зовсім повільно, поступово спиняючись. Але обертався. А це означало, що всього п’ять хвилин тому вона накрутила його, поставила платівку і…
І пішла відчинити двері у темряву.
Патефонний диск обертався. Але платівки на ньому не було. «Тоска» зникла.
Я кліпнув очима, а тоді…
Почулося швидке дріботіння.
То Констанс підхопилася на ноги й, давлячись, бігла через кімнату. Бігла до сітчастих дверей балкона, що дивився на захаращений мотлохом пустир, за яким здіймався Банкер-Гілл, а навскоси через вулицю була більярдна, звідки цілу ніч раз у раз долинав гучний сміх. Перш ніж я встиг зупинити Констанс, вона вискочила за двері й кинулась до балюстради.
— Констанс! Ні! — заволав я.
Та її просто занудило, й вона, перехилившись через балюстраду, вивергала із себе той давлючий клубок, і мені страшенно хотілося зробити те саме. Але я прикипів до місця й тільки дивився то на неї, то на велику гору, біля якої малими підгірками щойно стояли на колінах ми із Констанс.
Нарешті Констанс випросталась.
Я повернувся та, обминувши Фанні, не знати навіщо перейшов кімнату й відчинив білі дверці. На обличчя мені впало холодне тьмяне світло.
— Господи Боже! — гукнула Констанс від балконних дверей. — Що ви там робите?
— Фанні сказала, — відповів я неслухняними вустами, — «Як щось станеться, заглянь у холодильник»…
В обличчя мені війнуло могильним холодом.
— …От я і заглядаю.
Нічого, звісно, у холодильнику не було.
Чи, власне, там було аж надто багато чого. Усілякі желе, варення, майонези, салатні соуси, маринади, стручки мексиканського перцю, солодкі сирки, булочки, масло, варене м’ясо — справжній склад холодних делікатесів. Досить було повести поглядом, щоб побачити й неосяжне тіло Фанні, й ті засоби, з допомогою яких його було замислено й неухильно побудовано.
Я знов і знов роздивлявся на все це добро, намагаючись добачити те, що мала на думці Фанні. О Боже, подумав я, що я шукаю? Невже відповідь тут, у холодильнику? Я мало не сягнув туди рукою, щоб вигребти на підлогу всі ті варення та желе. Вже аж на півдорозі спинився.
Ключ до розгадки був не тут, а коли й тут, то я його не бачив.