Тягар пристрастей людських

Філіп не знав, що слід казати далі. Ось нарешті його шанс на пригоду, і він буде дурнем, якщо не скористається ним; але все здавалося якимось буденним, а йому хотілося чогось романтичного. Він не раз читав про кохання в книжках, але сам не відчував того виру емоцій, який описують автори романів; його не збивали з ніг хвилі пристрасті, а міс Вілкінсон не була досконалою. Він часто малював в уяві великі фіолетові очі та алебастрову шкіру якоїсь гарненької дівчинки і думав про те, як занурить обличчя у густе хвилясте каштанове волосся. А уявити, як він занурюється обличчям у волосся міс Вілкінсон, не вдавалося, бо воно завжди здавалося йому якимось липкуватим. Однак чудово було б закрутити роман; Філіп уже заздалегідь передчував ту законну гордість, яку подарує йому ця перемога. Він пообіцяв собі звабити жінку. Вирішив, що неодмінно поцілує її, тільки не зараз, а ввечері; у темряві буде легше, а після поцілунку не забариться все інше. Він цілуватиме її щовечора. І Філіп заприсягся собі, що так і зробить.

Він склав план. Після вечері запропонував гості прогулятися в садку. Міс Вілкінсон погодилася, і вони неквапливо шпацирували під ручку. Філіп страшенно нервував. Він не знав чому, але розмова не звертала в потрібному йому напрямку; він вирішив обійняти жінку за талію, але хіба можна ні сіло ні впало таке зробити, коли вона говорить про регату наступного тижня. Хлопець спритно привів свою супутницю до найтемніших куточків саду, але там хоробрість покинула його. Вони сіли на лавицю, і щойно він переконав себе, що це вдала нагода, як міс Вілкінсон повідомила, що тут, напевно, водяться щипавки, і наполягла на тому, аби піти звідси. Вони ще раз обійшли садок, і Кері пообіцяв собі, що набереться сміливості, перш ніж вони знову дістануться до тієї лавиці, але, минаючи будинок, вони побачили біля дверей місіс Кері.

— Чому б вам, молоді люди, не зайти досередини? Я впевнена, що холодне нічне повітря не піде вам на користь.

— Напевно, нам справді краще повернутися, — погодився Філіп. — Не хочу, аби ви застудилися.

Сказавши ці слова, він із полегшенням зітхнув. Більше він цієї ночі не робитиме жодних спроб. Однак пізніше, залишившись наодинці у своїй кімнаті, хлопець розлютився на себе. Він був справжнім дурнем. Міс Вілкінсон, безсумнівно, чекала, що він її поцілує, інакше не пішла б у садок. Вона завжди каже, що лише французи вміють поводитися з жінками. Філіп читав французькі романи. Якби він був французом, то стиснув би жінку в обіймах і пристрасно зізнався б, що обожнює її, а потім притиснувся губами до її nuque[109]. Кері не знав, чому французи завжди цілують жінок у nuque. Особисто він не знаходив нічого привабливого в потилиці. Звісно, французам значно легше робити такі речі; їм навіть мова допомагає. Філіпові ніколи не вдавалося відкинути думку, що пристрасні слова англійською звучать якось недоладно. Тепер він уже шкодував, що взявся підкорити чесноти міс Вілкінсон; перші два тижні були такими веселими, а тепер його все пригнічує; однак хлопець вирішив не здаватися, він не поважатиме себе, якщо відступиться. Тому Філіп вирішив, що завтра ввечері неодмінно поцілує міс Вілкінсон.