По живу і мертву воду
- Автор: Далекий Николай Александрович
- Серия: Оксана Стожар #3
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: «КАМЕНЯР»
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «По живу і мертву воду». Краткое содержание книги:
Головна тема роману «По живу і мертву воду» — життєдайність і сила ідей інтернаціоналізму, дружби народів. Ці ідеї, немов казкова жива вода, врятовують багатьох героїв книги, розкривають їм очі на правду, виводять з мороку людиноненависницької пропаганди.
Місяць щось зрозумів чи, можливо, вирішив, що брат Ясного обурений грубою поведінкою бандерівців з ним. Як би там не було, він не витримав Юркового погляду, відвів очі вбік і поквапно наказав:
— Розв’яжіть йому руки.
Мотузка не могли розв’язати, розрізали ножем. Юрко зиркнув на розпухлі, посинілі кисті, сердито завів руки за спину, почав розтирати занімілі пальці об одежу.
Місяць похитав головою, сказав, мовби виправдуючись:
— Не треба було втікати… Сідай до столу. Будеш з нами снідати.
— Мені треба вмитися… — буркнув Юрко.
— Поведіть його. Візьміть моє мило.
На ганку стояв вартовий. Біля трьох підвід розпряжені коні жували сіно. Один із фурманів підвів голову, сонно подивився на заарештованого, якого супроводжувало два конвоїри, зітхнув і знову вклався спати. Юрка повели до колодязя. Він скинув з себе піджак з відірваним рукавом, сорочку й мився довго, не шкодуючи запашного мила. Наприкінці облився до пояса водою з відра. Від чужого рушника бридливо відмовився, стріпнув воду руками й витер обличчя подолом сорочки.
Коли повернулися в дім, бандерівці вже сиділи за столом, але до їжі не приступали. Юрка посадили на краю столу.
— Друже Білий… — підвівся Місяць. За ним як по команді схопились на ноги інші, нахилили голови.
Слідчий виступив з-за столу й рівним, нудним голосом почав читати «Отче наш».
Звичайно, це був лише звичний з дитинства обряд, і ті, хто повторював слова молитви, не вдумувались у їх зміст, але Юркові, хоч він і не вірив у бога, здалося, що ці люди, які щойно мучили і вбивали інших людей і збиралися їсти те, що вони награбували в своїх жертв, чинять щось нечуване своєю безсоромністю, благаючи в бога хліба насущного.
Після молитви бандерівці шумно, жадібно накинулися на їжу. Юрко був голодний і в той же час відчував огиду до їжі. Все ж він змусив себе з’їсти гусячу ніжку й випити чашку солодкої кави — боявся, що може охлянути, знесиліти. Потай він позирав на бандерівців, стараючись розгледіти й запам’ятати їх обличчя. Як не дивно, це були обличчя звичайних людей, і ніяких особливих, зловісних рис, які б свідчили про жорстокість, Юрко не знаходив. Кожен з них зокрема не міг би викликати страху в Юрковій душі, але всі разом були для нього жахливими. Найбільше йому не сподобалось обличчя Білого, слідчого — нічим не примітне, пісне, з блякло-сірими, обведеними запаленими червонуватими повіками очима за скельцями окулярів. Людини з таким обличчям нічим не здивуєш, не потішиш, не розжалобиш.
Несподівано Юрко помітив у кутку маленьку динамомашину, на кожусі якої білою масляною фарбою було виведено цифру «23». Точно така динамомашина з таким же інвентарним номером стояла в фізичному кабінеті їх школи в Братині.. Зараз до неї було прироблено стерті до блиску металеві ручки й дроти з товстими мідними наконечниками. Як потрапила динамомашина до бандерівців, для чого вони возили її з собою, цього Юрко так і не зміг розгадати.
Після закінчення трапези його відвели до камери. Цього разу рук не в’язали й навіть принесли оберемок свіжого сіна. Місяць попередив: якщо буде щось помічено — зв’яжуть і руки, й ноги. Але Юрко вже не думав про втечу. Він знав — зустрічі з братом не уникнути, й думав тільки про те, як йому відвести од себе всі можливі обвинувачення. Про Стефу ані слова. Петро, очевидно, навіть не підозріває про її існування. Того, що Тимків бачив його в Бялопіллі, не заперечувати. Рушниця ціла, в будь-яку хвилину він може її повернути. Рутки… Так, він був там, ходив до товариша. Дівчина? Також було… Зустрічався з якоюсь дівчиною на вулиці, розмовляв з нею. Що йому, заборонено розмовляти з незнайомими дівчатами?