По живу і мертву воду
- Автор: Далекий Николай Александрович
- Серия: Оксана Стожар #3
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: «КАМЕНЯР»
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «По живу і мертву воду». Краткое содержание книги:
Головна тема роману «По живу і мертву воду» — життєдайність і сила ідей інтернаціоналізму, дружби народів. Ці ідеї, немов казкова жива вода, врятовують багатьох героїв книги, розкривають їм очі на правду, виводять з мороку людиноненависницької пропаганди.
— Семена совіти до війська забрали, а Ядвігу з дітьми шляхтичі до себе в Бялопілля…
Петро вже не чув, що далі говорила тітка. Бялопілля… Сусідська дівчинка була там. Чи не це ключ до розгадки дивної Юркової поведінки? Що могла знати тітка, що могла вона помітити? Перше кохання соромливе, його ховають від чужого ока в серці на дні, а Юрко до того ще й потайний за характером. Дурний, нерозсудливий парубчак. Не боячись нічого, кинувся у вогонь рятувати свою полечку… Тепер старшому братові треба рятувати молодшого і від вогню, і від кохання.
Проте всі спроби побачити Юрка, щоб поговорити з ним віч-на-віч, виявилися марними. Юрко не ночував удома, та й удень заходив до тітки рідко. Було схоже, що він сам щось запідозрив і свідомо уникає зустрічі з старшим братом. Петро Карабаш з дня на день відкладав своє повернення до Рівного, де на нього чекали важливі справи. Становище ускладнювалося, та все ж він не втрачав надії, що можна буде уникнути слідства, обмежитися суворою розмовою з братом. Треба лише вибити дур із хлопця.
І тут над головою представника центрального проводу гримнув грім. Спершу йому донесли про те, що Юрка разом з якоюсь молоденькою дівчиною бачили на хуторі Рутках, а через день стало відомо, що в Рутках загинуло два взводи бандерівців, а сам хутір поляки спалили дотла.
Петро був приголомшений. Загадкові братові вчинки, наче розрізнені ланки, зімкнулися раптом в один логічно зв’язаний ланцюг, набули жахливого змісту: брат зв’язаний з поляками, допомагає їм. Усього міг сподіватися Петро Карабаш, але тільки не цього. Треба було діяти негайно, рішуче, суворо. Що б не натворив Юрко, його ще можна врятувати.
Начальник районної ес-бе Місяць одержав наказ представника центрального проводу — Юрка Карабаша знайти, заарештувати, доставити на стоянку. Жодних запитань і пояснень. Першим буде допитувати він, Ясний.
Юрка вистежили ввечері, коли він з боку левади підходив до своєї хати. Попереду на стежці перед ним раптом виріс незнайомий плечистий хлопець. Без зброї. Юрко сміливо пішов на нього.
— Здоров, друже. На цигарку знайдеться?
— Не палю, — сказав Юрко, бокуючи, але не сповільнюючи кроку.
Хлопець зійшов зі стежки, заступаючи дорогу.
— Не поспішай… Підеш з нами.
Юрко озирнувся, побачив ще двох. Ці були з карабінами. Він зрозумів — попався, але не дав і взнаки, пошкодував лише, що рушниці немає при ньому.
— Куди це?
— Тут недалеко. Пройдемось…
Юрко ніби замислився на секунду, тріпнув головою.
— Ну що ж, ходім, коли така справа. А помилки не буде?
— Ні…
— Глядіть, хлопці… Ходім.
Треба було їх заспокоїти, показати, що він охоче підкоряється їм.
Повернули назад, до левади, а там направо берегом струмка.
— Поліцаї? — запитав Юрко. Він знав — хлопці з ес-бе, але хай думають, що він не здогадався.
Передній буркнув щось незрозуміле. Добре. Ведуть до лісу. Теж добре. Але там, певне, зв’яжуть руки. Цього не можна допустити. Важливо вибрати момент. Переднього він зіб’є з ніг. Ті, що позаду, не стрілятимуть. Усе-таки — брат Ясного… Вони це знають.
Юрко розумів, що його взяли недаром і не без відома брата. Тітка казала, що Петро двічі приходив уночі, розпитував. Він знає про рушницю. Значить, Тимків розповів йому. Не це страшне. Можна було б відбрехатись. Страшне те, що його бачили з Стефою в Рутках за день до того, як поляки спалили цей хутір. Отже, Бялопілля й Рутки. Про Наталю Миколаївну вони не знають, для неї небезпеки немає; де він учора пристроїв Стефу, їм теж невідомо. Втікати… Головне він зробив — Стефа з братиком знайшла притулок у надійної людини. Ну, а сам він знайде де сховатися. У крайньому разі викопає схрон у лісі… І якби його прийняли до себе радянські партизани? Не приймуть, не повірять — брат Ясного. Ще запідозрять, що його підіслали до них бандерівці. До радянських партизанів йому немає ходу. Біда.
Вийшли з села, звернули до містка. Все правильно, ведуть до лісу. На містку передній зупинився.
— Перекур…
Задні підійшли ближче. Юрко опинився в кільці. Він здогадався — зараз нападуть, зв’яжуть руки. Не розмірковуючи довго, хлопець пригнувся і штовхнув того плечистого, що стояв перед ним. Конвоїр перелетів через поручні як сніп, бовтнув у воду, але Юрко погарячкував, вклав надто багато сил у поштовх і, втративши рівновагу, мало не впав сам. Він забарився лише на якусь частку секунди, цього було досить для конвоїрів, що лишилися на мосту. Його схопили, рукав піджака затріщав, гудзики спереду повідскакували. Юрко відкинув руки назад, наполовину вислизнув з піджака й з усього маху вдарив кулаком в обличчя того, що саме руками стискав біля зап’ястя його ліву руку, яка заплуталася в складках рукава. Третій конвоїр устиг вчепитися пальцями в його чуба. На голову наче окропу хлюпнули. Незважаючи на страшенний біль, Юрко вивернувся, вдарив конвоїра в живіт. Тут його схопили за ноги. За мить усі троє, зчепившись клубком, упали на поручні. Трухле дерево не витримало, зламалося. Падаючи, Юрко вкусив когось за пальці.