Пророчиця

У дитинстві Гена Корсак зачитувався пригодницькими романами, і на те були цілком об’єктивні причини: його мама працювала директором книгарні. Зараз Гені було лише двадцять дев’ять років, але він устиг пізнати, що таке книжковий дефіцит, перш ніж літературу так званого підвищеного попиту почали з вигодою для себе друкувати кооперативні видавництва, а мережа державної книжкової торгівлі поступово занепала. Від дня народження Гени до подолання книжкового дефіциту лишалося ще одинадцять років — нехай це ніщо в порівнянні з попередніми десятиліттями дефіциту, але мама як директор книгарні мала змогу розпродувати таку жадану літературу між працівниками, друзями, колегами, не забуваючи й про себе. Книжка тоді ще була хорошим хабаром, допомагала вирішувати різні проблеми маленької та середньої значимості — ордер на квартиру не отримаєш, але, наприклад, оздоровчу путівку для дитини за пільговою ціною чи палку сирокопченої ковбаси дістанеш. Звісно, не всі книжки йшли на презенти потрібним людям, частина лишалася вдома, і більшість із цього — класичні пригодницькі романи, дефіцит номер один тодішньої книжкової торгівлі.

Мама скептично ставилася до захоплення сина подвигами мушкетерів і мисливців на скарби. Батько книжок узагалі не читав, щиро вважаючи: найкраща книжка — ощадна, її можна читати все життя. Коли його заощадження після 1991 року «згоріли», підліток Гена вперше побачив батька п’яним, а коли радянські рублі замінилися купоно-карбованцями, знеціненими ще в процесі друку, батько згорів від горілки разом зі своїми вкладами. Згорів у буквальному розумінні: високоякісного алкоголю в продажу теж не було, купив на похмілля сурогат, спалив шлунок — і за кілька днів батька ховали. Мама, нічого більше не вміючи, спробувала зайнятися «дикою» книжковою торгівлею, возила літературу з Харкова, але виявилося — в Конотопі раптом упав попит на будь-яку книжку, крім хіба збірників замовлянь, рецептів народної медицини й астрологічних порад у тоненьких обкладинках. Змирившись, мама почала продавати в колишній своїй книгарні оселедці та жіночий трикотаж, а сина навіть не просила — молила, аби перестав забивати собі голову дурнею, а йшов працювати по фінансовій лінії, бажано — кудись у банківську систему, щоб точно знати, як зробити так, аби гроші, а з ними й люди, не горіли.

Напружившись і здобувши паралельно економічну та юридичну освіти, Геннадій Корсак однак глибоко в душі лишився шанувальником пригодницьких історій, читаних у дитинстві й ранній юності. Через те, на відміну від старшого за нього лише на два роки Анатолія, свою роботу в банку «Слобода» часом уявляв грою. Можливо, тому він і досяг, як на свій вік, досить великих успіхів, його цінували як виконавця. Саме виконавцем він і був, старанно уникаючи ініціативи, хоч і згадуючи при цьому безумства хоробрих героїв книжок свого дитинства.