Пророчиця
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: KM Publishing
- ISBN: 978-617-538-036-9
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Пророчиця». Краткое содержание книги:
Тепер, коли Горілий придивився уважніше, помітив — вигляд у неї таки хворобливий. Під очима окреслилися темні кола, білки очей вкрилися тоненькими червоними ниточками, жінка на додачу навіть шморгнула носом і зовсім по-дитячому витерла зворотним боком долоні, відразу ж засоромившись. І все ж таки Горілий ніяк не міг утримати на припоні язика.
— Хіба такі як ви хворіють?
І миттю наразився на зустрічне:
— А які це — такі як я?
— Відьми, — сказав — і тут-таки легенько ляпнув себе по губах. — Ну, ви ж бачите майбутнє. Відаєте. Я, наприклад, бачив двох чоловіків, яким ви винесли смертний вирок. Чому ж ви своє нездужання не передбачили, не почали профілактичне лікування… хоча б…
Нарешті вона виявила хоч якісь емоції: Олеся дивилася на Сергія, як на безнадійно хворого.
— Якщо ви покликали мене, аби вести розмову в тому ж дусі, ліпше відразу розійдімося. Не треба мені вашого чаю. Що ж до нібито смертних вироків… не я їх виносила. Доля, від неї не втечеш. Мене це теж стосується: коли доля така — застудитися цими днями, то жодне профілактичне лікування не допоможе.
— Знову ви про долю… Про Матір-Бджолу ще розкажіть.
Мовчки розвернувшись, Олеся швидко пішла геть. Рвучко наздогнавши пророчицю, Сергій міцно схопив її за лікоть, розвернув до себе. Тепер емоції проявлялися повною мірою: її обличчя, ще хвилину тому ніби мармурове, тепер пашіло неприхованою злістю.
— Чого вам іще?
— Ми все ж таки підемо пити чай.
— Це ви так запрошуєте? Сергію, того разу, коли ви з другом були в мене, я побачила, що один із вас має стосунок до реальної влади, і це — явно не ви. Я зараз піду, звідки прийшла, і ви нічого мені не зробите. Вам за себе слід боятися.
Горілий розтиснув пальці.
— Отак навіть?
— Отак, — лють знову змінилася виразом повної байдужості до навколишнього. — Говорила ж — сонце в зеніті. Зараз пік виділення чистої енергії. Я бачу вас дуже добре.
— Що ж ви бачите?
— Давайте і правда чаю вип’ємо, — зітхнула Олеся.
Поруч виявилося невеличке кафе, стандартне як зовні, так і всередині, де їм запропонували «чай чорний, чай зелений, чай фруктовий» і, прийнявши замовлення, принесли чашки з окропом, два пакетики на одному блюдці, чотири запаяні в папір прямокутники порційного цукру, окремо для Горілого — порцію сосисок відварних: зранку він іще нічого не їв.
Олеся кинула собі пакетик у чашку, потицяла ложечкою об денце. Загалом жінка здавалася аж занадто флегматичною — мов і не було вияву несподіваної агресії двадцять хвилин тому. Весь цей час вони мовчали. Пророчиці, вочевидь, зовсім не хотілося починати розмову, а Горілий ніяк не міг наважитися — все ж таки Олеся недвозначно натякнула: наближаються серйозні неприємності.
Використовуючи мовчанку, Сергій швидко впорався з сосисками, відсунув тарілку, кинув і собі пакетик чаю в окріп, підняв чашку, закликав свою супутницю:
— Давайте мирову. Я просто… — далі він не знайшов слів, замість них простягнув чашку, цокнувся з Олесиним чаєм.
— Просто — що? — знову запитала жінка, і Горілий вкотре відзначив: вона постійно намагається зловити його на слові, навіть не намагається — таки ловить.
— Не знаю, як сказати…
— Давайте, я за вас усе скажу, — Олеся зробила великий ковток, прокашлялася. — Правда, десь протягло… Я живу на цьому світі, Сергію, і в цьому місті. Харчуюся не святим духом, читаю пресу. Коли фотографію вашого друга Андрія в міліцейський формі надрукували в газеті, розказуючи про трагічно загиблого під час виконання службового обов’язку офіцера міліції, я чомусь так і знала — ви почнете мене шукати. Вас вразила не нагла смерть, кожна людина повинна чекати на свій фінал. Не застрелять, то машина зіб’є, чи в річці потоне, чи на голову цеглина впаде…
— Оптимістка ви, нічого сказати.
— Нічого й не кажіть, — Олеся крутила чашку в руці, й Горілий чомусь звернув увагу — нігті її без манікюру, охайно підстрижені, але руки не надто доглянуті. — Міліціонера завжди може застрелити або штрикнути ножем бандит. Якби перед цим я не побачила біля вас смерті й не сказала про це, ви ставилися б до всього, що відбулося, зовсім інакше. Друзі люблять мститися за друзів — тільки мститися нема кому, вбивця поніс покарання, і в цьому я теж вбачаю руку долі. Хоча й ніколи в житті не бачила того, хто вистрілив у вашого друга. Ось чому ви не знаходите слів, Сергію. Ось чому ви шукали мене знову: волієте знайти пояснення тому, чого навіть я пояснити не можу.