Пророчиця

— Прямо так, підвівся і пішов?

— Вам тут небезпечно лишатися. Не питайте чому — я не знаю. Я не можу назвати ваших ворогів, день і час вашої смерті, спосіб, у який у вас заберуть життя. Знаю тільки: смерть буде наглою, але вона загрожує вам тільки в межах Конотопа. Тікайте звідси, вас же тут нічого не тримає. Рятуйте своє життя — і житимете довго та щасливо, це я теж бачу, Сергію.

Тепер вона перейшла на гучний шепіт, дивилася Горілому просто в очі, а коли він спробував іще щось запитати — рвучко підвелася, зробила рукою застережний жест:

— Не йдіть зі мною. Не шукайте мене. Більше ні про що не питайте.

Розвернулася і пішла, не озираючись.

Горілий отямився, коли за жінкою вже зачинилися двері кафе. А тоді труснув головою, відганяючи те невидиме, що раптом найшло на нього.

Аж тепер зрозумівши — вдруге пророчицю йому тепер уже не наздогнати, та й ганятися за нею по місту — несерйозно, Сергій тут-таки визнав: він — повний ідіот. Або ця відьма зробила з нього ідіота, обморочила, як минулого разу, а він радий старатися — піддався, як піддалася б усяка людина, якій на рівному місці напророчать близьку смерть. Навіть затятий Хома Невірний забуде на якийсь час про все на світі, почувши на свою адресу таке пророцтво. Та ще й із вуст жінки, яка вже щонайменше двічі провіщала це людям — і пророцтва незабаром збувалися.

Олесю він викликав на побачення зовсім із іншою метою.

Припустив — поруч із нею може бути той, кого він називає Демоном. Коли вже Демон рубає всі кінці, то пророчиця, котра напевне в спілці з ним або принаймні знає його, повинна бути під прицілом пильної уваги. А отже, Демон мусив намалюватися в районі місця зустрічі.

Горілий витягнув телефон, набрав номер.

— Гено, як там?

— Ніяк, — почулося в трубці. — У нас узагалі-то нема філерського досвіду, хочу вам сказати.

— Але ви стежили за нами?

— Як домовлялися. Тільки до вас особливої уваги ніхто не виявляв, в усякому разі нам так здалося. А відьма ваша з кафе вийшла, пройшла вперед, сіла в таксі і чкурнула кудись. Тут уже ми не ризикнули їхати за нею, не було вказівок…

— Правильно, Гено, ініціатива карається, — зітхнув Горілий. — Гаразд, дуйте на квартиру, зараз я теж там буду.

Сховавши телефон назад у кишеню, Сергій посидів іще трохи. Заплатили вони, як водиться в таких закладах, наперед, тому, якщо клієнт більше нічого не хотів, на нього не звертали уваги.

Горілий підвівся. Ще раз упевнився — ніхто не дивиться.

Взяв паперову серветку.

Швидким рухом підхопив зі столу чашку, з якої пила пророчиця Олеся, пхнув у кишеню, так само швидко залишив обікрадене кафе.

Відьма вона чи ні — відбитки пальців навіть відьми лишають.