Пророчиця

Він це так промовив, що сперечатися чи заперечувати відпала всяка охота.

Горілий востаннє наблизився до Зарудного, якого далі тримали за руки люди Шульги, мовчки взяв у велетня ліхтарик, посвітив у лице підполковнику, намагаючись прочитати щось на його обличчі чи в його очах. Щось таке, що зародило б десь глибоко в Сергієвій душі сумнів: ось чиню я зараз неправильно, треба не так — не тут і не так.

Зарудний, коротко глянувши на нього, плюнув презирливо, відвернув обличчя.

Хай собі.

Повернувши ліхтарик, Горілий вийшов із хати.

Пішов прямо, не озираючись, застебнувши плямисту куртку, піднявши комір, глибоко запхнувши руки в кишені.

Чекав за спиною пострілу.