Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Слід зазначити, що археологи включилися в дискусію про суть та етапи суспільного розвитку слов’ян досить пізно. У зв’язку з цим на їхніх позиціях відбилися ті ж суперечності, що вже існували в середовищі істориків. Розбіжності ж у поглядах останніх були неминучим наслідком дослідження слов’янської общини за писемними джерелами державного періоду, коли суспільні зв’язки зазнавали істотних змін, що ускладнює розуміння їх ранніх форм.

Негативну роль відіграла також необхідність дотримуватися тільки певних методологічних підходів до вивчення общини. Практично всі розбіжності у поглядах вчених радянського періоду не виходять за межі тодішньої офіційної доктрини, яка розглядала приватну власність і, відповідно, сусідську общину як необхідну передумову виникнення держави.

Останнім часом зазначені труднощі були до певної міри подолані у зв’язку із значними досягненнями етнографів. Саме вони розробили нині загальноприйняті схеми періодизації первісної історії, визначили етапи її розвитку, теоретично обґрунтували форми суспільних зв’язків, які відповідають цим етапам.

Етнографічна наука, спираючись на величезний фактичний матеріал, наполегливо і все детальніше розробляє схему переходу від недиференційованих суспільств до держави. До того ж для етнографічних досліджень характерний широкий підхід як у хронологічному, так і в географічному плані. Саме це, на нашу думку, й зумовило успіхи етнографії.

На відміну від останньої археологічні дослідження цієї проблеми провадяться для кожного хронологічного періоду окремо. Однак такі різні за етнічним корінням і віддалені на тисячоліття одне від одного суспільства, як трипільське, скіфське і слов’янське кінця І тис. н. е. на території сучасної України, розглядаються дослідниками кожного з цих періодів, по суті, однаково — як переддень утворення держави. В такому разі, можна говорити про певні спільні механізми суспільного розвитку, характерні для всіх зазначених періодів — від неоліту до раннього середньовіччя. Отже, суспільний розвиток слов’ян слід розглядати в контексті попередніх періодів.

Таким чином, якщо хочемо зрозуміти суть явища, мусимо саме на цьому — останньому перед виникненням держави — етапі зробити ретроспективний екскурс в ранню історію, розглянути ті явища, які, за етнографічними даними, мають універсальний характер і фіксуються на величезних просторах від Китаю і Африки до Нового Світу.

Вже починаючи з неоліту, в родовій організації виокремлюються ієрархічні ступені. Основними з них є рід і лінідж. Причому в лініджі, на відміну від роду, походження ведеться від реального предка, певним чином фіксується, оскільки може бути простежене і встановлене[278].

На нашу думку, в основі цього явища лежало становлення відтворюючого господарства, яке за складністю виробничого процесу і рівнем відповідальності виробника значно перевищувало господарство на рівні самого лише привласнення.