Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » Василь Стус: життя як творчість
Василь Стус: життя як творчість - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Василь Стус: життя як творчість

Электронная книга - «Василь Стус: життя як творчість». Краткое содержание книги:

Ніхто не знає, в чому полягає загадка слави. Часто трапляється, що про когось, хто все життя перебував ув епіцентрі подій, забувають відразу після смерти. До Василя Стуса широка відомість прийшла після перепоховання в 1989-му. Що цьому причиною: поетична творчість? героїка життя? непримиренність позиції? здатність перейматися чужим болем? На ці та інші питання пробує знайти відповіді син поета — Дмитро, який майстерно поєднує об’єктивні біографічні відомості про життя Василя Стуса з власними спогадами і спостереженнями про батька, парадоксально зіставляє контексти, змішує науковий та белетристичний стилі. Пропонована книга — це Василь Стус очима дослідника й сина на тлі «запізнілого націєтворення».
Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.
Nobody knows how to explain the mystery of fame. Often a person who has spent all his life at the very core of events falls into oblivion right after his death. Vasyl Stus became renowned only after his reburial in 1989. What was the reason? His poetry? His heroic life? His irreconcilable position? Or his ability to be compassionate?
In his attempt to answer these and other questions, the poet’s son Dmytro masterfully combines the objective data of Vasyl Stus’s biography with his own private recollections and observations about his father. His book offers a paradoxical interrelation of contexts combining the highbrow scientific with fiction-like styles.
This book shows Vasyl Stus through the eyes of his son and researcher against a background of “belated nation-making”.
For a wide circle of readers: from students to academics.Введите сюда краткую аннотацию
1 ... 65 66 67 68 69 70 71 72 73 ... 204
Перейти на страницу:

Різка критика прикрила молодого поета, але віра в себе провокувала ще більш непримиренну позицію. Трапився на тому вечорі ще один конфлікт. Більшість початківців робили свої перші спроби російською, а один із учасників навіть спровокував дискусію «об этом диком, примитивном малороссийском наречии»[293].

Василь, звісно, не змовчав. Спалахнула суперечка. Стуса підтримали Іван Принцевський, Володимир Міщенко, Іван Білий, Микола Колісник, які примусили замовкнути «заповзятих українофобів» цитатами з ленінських праць на тему національної політики. Поміж опонентів був і один із функціонерів Донецького обкому КПРС, який хоча й примушений був «закрити» ніби-то безпідставну дискусію, але затятих «українців» узяв «на олівець»[294].

Це, щоправда, не обірвало діяльности «Обрію», хоча, судячи зі «Щоденника», атмосфера поміж літературного молодняка дратувала Василя Стуса.

Десь у цей час йому роблять пропозицію вступити до лав КПРС, зваблюючи посадою директора школи.

Проте мрії про аспірантуру й літературну кар'єру не полишали Василя, і він, майже без вагань, відмовився.

Критика з боку старшого письменницького покоління мала й позитивні наслідки. Молодий поет звертається й до публіцистики, яка, хоча й не трактується ним за щось гідне поетичного слова, але привертає увагу слухачів.

Щоправда піднята тема літературного пристосуванства й ієрархічности, що не лише призводить до творчої смерти талановитих, а й закриває більшості з них творчі шляхи, дратувала письменників старшого покоління.

Особливо у зв'язку з нагадуванням, що майже всі вони прислужилися «до закопування» від народу найвищих досягнень української літератури тридцятих:

В літературі — як на цвинтарі: Одні лежать, а тим іще копають, Не плач, сльотавий, сльози витри, Ти бачив, як живих ховають?
Копають ями їм по черзі, по рідні, Спочатку дуже близькі, потім дальні, Потому вже чужі. І йдуть печальні Живі і лічать, мов удари, дні.
Не вирішено ще — кому те знать, Кому відкинуть перший заступ. Та головне — спочатку докопать, А потім бачити, як очі гаснуть.
В літературі — як на цвинтарі, На цвинтарі — як на базарі, А на базарі — кожен хитрий І хлібосол і кашу зварить.
Тому — безодні треба і не менш. Тому — маленьку ямку зовсім, Та все, що виконано досі, Зарите так, що не збагнеш.
В літературі — як на цвинтарі У глупу ніч. В пітьмі розбийся. Лиш бачиш фосфоричні літери. Ступай по них. Ступай. Надійся[295].

Відчуття інакшости впало на молодого вчителя так несподівано, що Василеві потрібен був час, аби, трансформувавшись у лялечку, виростити крила для майбутнього лету. Але часу на таке самовизрівання було надто мало. Творення ж власного — іншоплощинного — світу вже почалося…

Біль за втраченим Поділлям поступово трансформовувався у страх втратити Україну. Чи ж можна за такої ситуації межі зважати на дрібні життєві резони, як роблять це всі довкола?

Поступово він дедалі природніше відчував власну неподібність на офіційну, уже майже класичну, українську радянську літературу з її бідним змістом і занадто перебільшеною самими авторами сміливістю. Молоде ж покоління, пізніше назване «шістдесятниками», ще нічого особливого не досягло, хоча й було духовно близьким Василеві. Тому — «епоха Пастернака» — естета, кожен рядок котрого «вібрував змістом».

вернуться

293

Там само.

вернуться

294

Там само.

вернуться

295

Василь Стус. Твори. Том 1: кн. 2. — С. 38.

1 ... 65 66 67 68 69 70 71 72 73 ... 204
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)