Василь Стус: життя як творчість
- Автор: Стус Дмитро Васильович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 966-359-029-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Василь Стус: життя як творчість». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.
Nobody knows how to explain the mystery of fame. Often a person who has spent all his life at the very core of events falls into oblivion right after his death. Vasyl Stus became renowned only after his reburial in 1989. What was the reason? His poetry? His heroic life? His irreconcilable position? Or his ability to be compassionate?
In his attempt to answer these and other questions, the poet’s son Dmytro masterfully combines the objective data of Vasyl Stus’s biography with his own private recollections and observations about his father. His book offers a paradoxical interrelation of contexts combining the highbrow scientific with fiction-like styles.
This book shows Vasyl Stus through the eyes of his son and researcher against a background of “belated nation-making”.
For a wide circle of readers: from students to academics.Введите сюда краткую аннотацию
Різка критика прикрила молодого поета, але віра в себе провокувала ще більш непримиренну позицію. Трапився на тому вечорі ще один конфлікт. Більшість початківців робили свої перші спроби російською, а один із учасників навіть спровокував дискусію «об этом диком, примитивном малороссийском наречии»[293].
Василь, звісно, не змовчав. Спалахнула суперечка. Стуса підтримали Іван Принцевський, Володимир Міщенко, Іван Білий, Микола Колісник, які примусили замовкнути «заповзятих українофобів» цитатами з ленінських праць на тему національної політики. Поміж опонентів був і один із функціонерів Донецького обкому КПРС, який хоча й примушений був «закрити» ніби-то безпідставну дискусію, але затятих «українців» узяв «на олівець»[294].
Це, щоправда, не обірвало діяльности «Обрію», хоча, судячи зі «Щоденника», атмосфера поміж літературного молодняка дратувала Василя Стуса.
Десь у цей час йому роблять пропозицію вступити до лав КПРС, зваблюючи посадою директора школи.
Проте мрії про аспірантуру й літературну кар'єру не полишали Василя, і він, майже без вагань, відмовився.
Критика з боку старшого письменницького покоління мала й позитивні наслідки. Молодий поет звертається й до публіцистики, яка, хоча й не трактується ним за щось гідне поетичного слова, але привертає увагу слухачів.
Щоправда піднята тема літературного пристосуванства й ієрархічности, що не лише призводить до творчої смерти талановитих, а й закриває більшості з них творчі шляхи, дратувала письменників старшого покоління.
Особливо у зв'язку з нагадуванням, що майже всі вони прислужилися «до закопування» від народу найвищих досягнень української літератури тридцятих:
Відчуття інакшости впало на молодого вчителя так несподівано, що Василеві потрібен був час, аби, трансформувавшись у лялечку, виростити крила для майбутнього лету. Але часу на таке самовизрівання було надто мало. Творення ж власного — іншоплощинного — світу вже почалося…
Біль за втраченим Поділлям поступово трансформовувався у страх втратити Україну. Чи ж можна за такої ситуації межі зважати на дрібні життєві резони, як роблять це всі довкола?
Поступово він дедалі природніше відчував власну неподібність на офіційну, уже майже класичну, українську радянську літературу з її бідним змістом і занадто перебільшеною самими авторами сміливістю. Молоде ж покоління, пізніше назване «шістдесятниками», ще нічого особливого не досягло, хоча й було духовно близьким Василеві. Тому — «епоха Пастернака» — естета, кожен рядок котрого «вібрував змістом».
293
Там само.
294
Там само.
295
Василь Стус. Твори. Том 1: кн. 2. — С. 38.