Нічний черговий
- Автор: Шоу Ирвин
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Леся Валентиновна Маланчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Нічний черговий». Краткое содержание книги:
Він був нічним портье. Маленькою людинкою, яка не сподівався на зміни до кращого. Але таємна загибель одного з постояльців готелю відкрила для нього двері в інше життя, яскраве, шикарне, деколи авантюрне та небезпечне, але завжди стрімке та захоплююче.
— Телеграма була від мого приятеля з Кентуккі. Якимось чином він дізнався про тріщину і ще не певен, чи купить нашого коня...
— О боже! — видихнув я.
— Не журіться передчасно, дорогий мій,— заспокоїв мене Фабіан.— Мій приятель хоче побачити коня бодай в одному заїзді, перш ніж вкласти в нього гроші. І в нас немає підстав його звинувачувати. Хіба не так?
— Так. Але є підстави звинувачувати вас.
— Боюсь, ви не з того починаєте нашу дружбу,— образився Фабіан.— Вам просто треба поговорити з тренером. Він дуже вірить у нашого коня. Все, що він повинен зробити, це виставити коня на перегони, коли той буде в найкращій формі. Звуть тренера Кумбс. Це англійське ім'я, але його сім'я живе в Шантійї з часів королеви Жозефіни. А вловити мить, коли коня можна виставити на змагання, він уміє, у цих справах він справжній чудодій. Йому випадало вигравати кіньми, яких можна було віддавати водовозам. До речі, в Шантійї вам дуже сподобається. Всі аматори кінних перегонів, опинившись у Парижі, неодмінно відвідують Шантійї.
— Але я не люблю коней,— вирвалося в мене.— Я їх просто ненавиджу. І не бажаю про них чути.
— Дугласе,— лагідно сказав Фабіан, коли ми підійшли до готелю, — у вас так багато всього попереду! — Він поторсав мене за плече, як давнього друга.— І ви з усім упораєтесь, я вам це гарантую.
Я повернувся до своєї кімнати, поглянув на ліжко, сів і вп'явся очима в телефон. Згадавши деякі сцени з фільму, який ми дивилися ввечері, я зрозумів, що спати не зможу. Спустившись у бар, я взяв віскі з содовою. Поволі випив, потім витяг записку Прісцілли Дін і поклав біля себе.
— Де тут телефон? — запитав у бармена.
— Внизу,— відповів той.
Я пішов униз, назвав черговій номер, зайшов у кабіну, на яку мені вказала дівчина, і підняв трубку. Спочатку була тиша, потім сигнал «зайнято». Я послухав його з півхвилини, потім поклав трубку. «Нехай гак і буде»,— мовив у думці і, повернувшись у бар, розрахувався. Через десять хвилин я вже був у ліжку.
Коня звали Reve de Minuit[11]. Лілі, Фабіан, я і тренер Кумбс стояли на одній з повитих вранішнім туманом алей лісу в Шантійї, спостерігаючи, як жокеї прогулювали коней. Була сьома година ранку, і в лісі було холодно. Мої черевики й холоші штанів змокли. У своєму старому запиленому пальті зеленавого кольору — часів роботи в «Св. Августіні» — я відчував себе неприкаяним у лісі, де смерділо вологим листям і розпареними кіньми. Фабіан, навпаки, дуже добре підготувався до цієї поїздки: був одягнений у коротеньку брезентову мисливську куртку, вельветове галіфе й чоботи зі шнурівкою. На голові в нього хвацько сидів твідовий ірландський картуз, вуса, виблискували від роси. Можна було подумати, ніби світанок — це його найулюбленіша пора дня або ніби він усе своє життя тримав табун перегонових коней. В усякому разі, жодному тренерові не вдалося б зробити його об'єктом жокейських жартів.
Ділі також була вдягнена вдало — високі коричневі чоботи і простора підперезана паском спортивна куртка. Її й без того чудовий, англійський колір обличчя на вогкому лісовому повітрі видавався неповторно досконалим. Якщо я збираюся лишатися в їхній компанії,— а з усього видно, що навряд чи мені вдасться розв'язатися з ними,— мені треба буде поклопотатися про свій гардероб.
Кумбс, крихітний старий чоловічок з рум'яним обличчям і хитрим поглядом, звиклий більшу частину свого життя проводити надворі і тому дуже голосно розмовляти, показав нам нашого коня. Як на мене, він нічим не відрізнявся від інших тварин такої самої коричневої масті, з круглими дикими очима і тонкими (чи не занадто тонкими?) ногами.
— Жеребчик іде непогано, дуже непогано,— поділився своїми спостереженнями Кумбс. Потім нам довелося відступити за дерева, бо якийсь кінь раптом поскакав прямо на нас.— У морозяні дні вони всі трохи нервують,— поблажливо пояснив Кумбс.— А цей — зовсім молоденький, дволіток. У такому віці вони дуже грайливі.
Нарешті жокей упорався з конем, і ми змогли вийти з-за дерев.
— То що там з тріщиною, Джеку? — спитав Фабіан. Знавець скульптури й живопису, який учора водив мене по Лувру, а потім сперечався з кінокритиком про Мане, сьогодні демонстрував фахову обізнаність у конях, у радощах і бідах кінської раси.
— Гадаю, вам нема чого турбуватися,— сказав Кумбс.— йде він дуже добре.
— А коли він буде готовий до перегонів? — Я вперше розкрив рота, відколи мене познайомили з тренером.— Тобто коли зможе брати участь у змаганнях?
— Ну, друже,— Кумбс замислено похитав головою,— це вже інше питання. Ви ж не будете підганяти жеребчика? Самі бачите, він ще не зовсім готовий.— У нього була неприємна англо-ірландська манера розмовляти, хоч його сім'я жила у Франції ще з часів королеви Жозефіни.
11
Опівнічний Сон (франц.).