Нічний черговий
- Автор: Шоу Ирвин
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Леся Валентиновна Маланчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Нічний черговий». Краткое содержание книги:
Він був нічним портье. Маленькою людинкою, яка не сподівався на зміни до кращого. Але таємна загибель одного з постояльців готелю відкрила для нього двері в інше життя, яскраве, шикарне, деколи авантюрне та небезпечне, але завжди стрімке та захоплююче.
І виступив. У четвертому заїзді на зимових перегонах у Кані, що відбувся в той день опівдні, він прийшов перший. Приз — сто тисяч франків, тобто близько двадцяти тисяч доларів. Джек Кумбс знову підтвердив своє вміння обирати змагання. На жаль, йому треба було одразу ж після перегонів вилетіти в Париж, і нам довелося відмовитись від насолоди відзначити з ним цей виграш. А мені було б цікаво порахувати, скільки пляшок шампанського упереміж з коньяком міг подолати цей чоловік за один день!
Коли ми повернулися до готелю, щоб переодягнутись до вечері. Фабіан подзвонив у Париж і в Кентуккі. У Парижі він дізнався, що того самого вечора закінчилися зйомки «Сплячого принца» і після перегляду ще не готового для показу фільму представники кінопрокату Японії і Західної Німеччини запропонували свої ціни.
— Самого цього вже більш ніж досить,— сказав Фабіан із задоволенням,— щоб перекрити наш вклад у фільм. А попереду ще майже весь світ! Надін в екстазі. Вона навіть збирається зняти чисту картину.
Трохи згодом він сказав мені, що того дня ціни на золото підскочили ще на п'ять процентів.
Приятель Фабіана з Кентуккі був приголомшений новиною про перемогу Опівнічного Сну, але хотів ще раз проконсультуватися зі своїм партнером, перш ніж вирішити остаточно. Пізніше він передзвонить нам у ресторан.
Шампанське, чудовий краєвид, ранковий тріумф, ціна золота, новини від Надін, смакування добірної їжі, товариство Лілі Еббот, що сиділа між нами у всій своїй красі, навіювали на мене дружні почуття до цілого світу, а особливо до людини, яка вкрала в цюріхському аеропорту мою валізу. Я зробив відкриття, що союзники і вороги — взаємозамінні величини; про це, до речі, свідчило й те, що першими покупцями нашого фільму були представники саме німецького та японського кінопрокату.
Якби Опівнічний Сон не виграв, я, мабуть, ладний був би скинути Фабіана зі скелі прямо в море. Але кінь виграв, і я із захватом дивився на гарне вусате обличчя.
— А ви назвали приятелеві з Кентуккі можливу ціну? — закортіло мені спитати.
— Я сказав, приблизно п'ятдесят,— відповів Фабіан.
— П'ятдесят чого?
— Тисяч доларів.— У його голосі чулося роздратування.
— Вам не здається, що це трохи занадто для коня, купленого за шість тисяч? — спитав я.— Ви не відлякаєте покупця?
— Насправді, Дугласе,— Фабіан замислено подивився у свою склянку,— він коштує не шість тисяч. Я повинен вам у дечому зізнатися. Я заплатив за нього п'ятнадцять тисяч.
— Але ж ви казали...
— Я пам'ятаю, що казав. Просто я боявся злякати вас і вирішив поступово привчати до чималих сум. Якщо ви мені зараз не вірите, можу показати квитанцію.
— Ні, я вже не маю щодо вас жодних сумнівів,— запевнив я його, і це була цілковита правда.— А як з п'ятнадцятьма тисячами на фільм? Може, й там будуть якісь корективи?
— Ні, даю вам слово честі.— Він підняв свій келих.— За Опівнічний Сон. — Ми радісно цокнулися. За той час, що кінь пройшов шлях від хворого невдахи до переможця в трьох заїздах, я дуже прив'язався до тварини. І мені було шкода з ним розлучатися, про що я й сказав Фабіану.
— Боюсь, мій друже, вам властиві інстинкти банкрута,— відповів він мені.— Ви ще не настільки багаті, щоб володіти тими кіньми, яких любите. Те саме і щодо жінок.— Він багатозначно поглянув на Лілі. В Парижі стосунки між ними стали дещо напружені. Можливо, до цього спричинилися доволі часті ділові наради Фабіана з Надін Бонер, які відбувалися о будь-якій порі доби. Я, навпаки, старанно уникав поїздок на студію, де знімався фільм, і більше не бачив людей, зв'язаних з його постановкою.
— Знаєте, що нам треба зробити? — раптом пожвавився Фабіан.— Купити машину. Ви нічого не маєте проти «ягуара»?
Ні я, ні Лілі не мали нічого проти «ягуара».
— «Мерседес» буде занадто впадати в очі,— зауважив Фабіан.— Ми не повинні справляти враження нуворишів. Крім того, я хотів би зробити дещо залежне від мене для бідної старої Англії.
— Отак і треба казати,— пожартувала Лілі.
Офіціант приніс чорну ікру.
— Залиште, будь ласка, тільки лимон.— Фабіан відсунув таріль з крутими яйцями та цибулею.— Дозвольте нам не псувати насолоди.
Офіціант ложкою насипав кожному гірку сіруватих перлів. Я куштував ікру вчетверте за все своє життя. І добре пам'ятаю три попередні рази.